Самостійна робота № 2 "Синтаксис. Пунктуація"

І роси, і птиці, і трави з зорею вітають всіх нас.

Дівчині дарують напіврозквітлі троянди.

У чагарниках посвистували снігурі.

Сади ковтають пил міжселищних доріг.

Ні вітерець не війне, ні хмарка не збіжиться.

Сплять лісоруби в колибі, сняться їм сни прості.

Сичі в гаю перекликались, та ясен раз ураз скрипів.

А маки процвітають і білим, і сивим, і червоним цвітом.

Не може кермувати людьми той, хто сам не бачить шляху з пітьми.

Стояла мертва тиша, тільки вода внизу шуміла по камінню.

Осяяний сонцем, перед нами розкрився зовсім новий світ.

І діти сміються, і вітер привітно в каштанах шумить.

Люблю України коханої небо.

Місто - примарний і болісний витвір.

Вибирай завжди дорогу нелегку.

Восени в повітрі гіркуватим пахне.

Не будуй свого свого щастя на нещасті інших.

Не всякий красивий живе щасливий.

Не буди лихо, поки спить тихо.

Питай не старого, а бувалого.

Не дивися так привітно, яблуневоцвітно

А чогось так сичі розридалися в лузі

А я тут, в саду, на лавці, де квіти-ласкавці

Мамо, чи кожна пташина на зиму у вирій літа

Чого являєшся мені у сні

Червону руту не шукай вечорами

Моє життя, кохана, мов срібнотканий сон

Твої коси від смутку, від суму вкрила прозолоть

Хай, милі друзі, вам щастить у дружбі вірній

Не милуй мене шовково, ясно-соколово

Той сад, і ніч, і зорі - де вони тепер

Ходила яблуня і стукала у двері

І хто сказав, що щастя забагато не буває?

Не сумуй, моя зоре, на небі!

Я піду до річеньки зустрічати зірочки.

Нам танок не зупинити цей!