Розставте цитати у хронологічній послідовності (за змістом твору Оскара Уайльда "Портрет Доріана Ґрея")

«Коли вони ввійшли в кімнату, на стіні побачили чудовий портрет їхнього господаря – такий, яким вони останній раз його бачили, у всьому блиску його чарівної юності та вроди. А на підлозі, з ножем у грудях, лежав якийсь мрець у вечірньому костюмі»

«Студія художника була сповнена густих пахощів троянд, а коли в саду знімався літній легіт, він доносив крізь відчинені двері то п’янкий запах бузку, то м’який аромат рожевих квіток шипшини»

«Озирнувшись, Доріан побачив ніж…Цей ніж покінчив з художником, і він же покінчить з художниковим твором… Цей ніж покінчить з минулим, а коли минуле помре, він, Доріан, стане вільний»

«Доріан Грей з виглядом юного грецького мученика ступив на підвищення, зобразивши невдоволену гримасу до лорда Генрі, який дуже йому сподобався. Він був такий несхожий на Безіла!»

«Проте зовсім не смерть художника гнітила його – смерть власної душі в живому тілі, ось що найбільше мучило. Безіл намалював портрет, що скалічив йому життя, і він не міг пробачити цього…»

«Усвідомлення своєї краси спало на Доріана як одкровення. Він ніколи не помічав її раніше! Безілові компліменти здавалися йому просто чарівною даниною дружби – він слухав їх, сміявся і забував про них. Вони не впливали на його душу»

«Зойк жаху вихопився в художника, коли в тьмяному світлі він побачив на полотні бридотно вишкірене обличчя. Вираз портрета викликав лише презирство й огиду. Боже милостивий, адже перед ним портрет Доріана Грея!»

«… пробурмотів Доріан Грей, усе й ще не зводячи очей з картини. – якби це я міг залишатися завжди молодим, а старішав – портрет! За це… я віддав би все!... я віддав би за це навіть саму душу!...»

«Сібіл у подиві глянула на Доріана… здригнувшись усім тілом, Доріан вирвав од неї руки… - Ви вбили моє кохання! … я не хотів би бути недобрим, але я не можу більше зустрічатись з вами. Ви розчарували мене»

«… Часто він надовго зникав з товариства, породжуючи загадковістю своєї поведінки різні підозри серед друзів і тих, хто вважав себе такими, а повернувшись, нишком скрадався до замкнутої кімнати, ключ від якої завжди тримав при собі…»

«А проте ж – ось портрет, і на ньому складка жорстокості біля вуст… і та людина дивиться на нього з жорстоким успіхом, що нищить принадність її обличчя… Він підвівся з крісла і закрив портрет ширмою»

«Як же я міг не покохати її? Гаррі, я закоханий у неї! Вона для мене – усе в житті. Вечір за вечором я ходжу дивитися на її гру»

«Коли вони ввійшли в кімнату, на стіні побачили чудовий портрет їхнього господаря – такий, яким вони останній раз його бачили, у всьому блиску його чарівної юності та вроди. А на підлозі, з ножем у грудях, лежав якийсь мрець у вечірньому костюмі»

«Озирнувшись, Доріан побачив ніж…Цей ніж покінчив з художником, і він же покінчить з художниковим твором… Цей ніж покінчить з минулим, а коли минуле помре, він, Доріан, стане вільний»

«Доріан Грей з виглядом юного грецького мученика ступив на підвищення, зобразивши невдоволену гримасу до лорда Генрі, який дуже йому сподобався. Він був такий несхожий на Безіла!»

«Проте зовсім не смерть художника гнітила його – смерть власної душі в живому тілі, ось що найбільше мучило. Безіл намалював портрет, що скалічив йому життя, і він не міг пробачити цього…»

«Усвідомлення своєї краси спало на Доріана як одкровення. Він ніколи не помічав її раніше! Безілові компліменти здавалися йому просто чарівною даниною дружби – він слухав їх, сміявся і забував про них. Вони не впливали на його душу»

«Зойк жаху вихопився в художника, коли в тьмяному світлі він побачив на полотні бридотно вишкірене обличчя. Вираз портрета викликав лише презирство й огиду. Боже милостивий, адже перед ним портрет Доріана Грея!»

«… пробурмотів Доріан Грей, усе й ще не зводячи очей з картини. – якби це я міг залишатися завжди молодим, а старішав – портрет! За це… я віддав би все!... я віддав би за це навіть саму душу!...»

«Сібіл у подиві глянула на Доріана… здригнувшись усім тілом, Доріан вирвав од неї руки… - Ви вбили моє кохання! … я не хотів би бути недобрим, але я не можу більше зустрічатись з вами. Ви розчарували мене»

«… Часто він надовго зникав з товариства, породжуючи загадковістю своєї поведінки різні підозри серед друзів і тих, хто вважав себе такими, а повернувшись, нишком скрадався до замкнутої кімнати, ключ від якої завжди тримав при собі…»

«А проте ж – ось портрет, і на ньому складка жорстокості біля вуст… і та людина дивиться на нього з жорстоким успіхом, що нищить принадність її обличчя… Він підвівся з крісла і закрив портрет ширмою»

«Як же я міг не покохати її? Гаррі, я закоханий у неї! Вона для мене – усе в житті. Вечір за вечором я ходжу дивитися на її гру»

«Коли вони ввійшли в кімнату, на стіні побачили чудовий портрет їхнього господаря – такий, яким вони останній раз його бачили, у всьому блиску його чарівної юності та вроди. А на підлозі, з ножем у грудях, лежав якийсь мрець у вечірньому костюмі»

«Студія художника була сповнена густих пахощів троянд, а коли в саду знімався літній легіт, він доносив крізь відчинені двері то п’янкий запах бузку, то м’який аромат рожевих квіток шипшини»

«Озирнувшись, Доріан побачив ніж…Цей ніж покінчив з художником, і він же покінчить з художниковим твором… Цей ніж покінчить з минулим, а коли минуле помре, він, Доріан, стане вільний»

«Проте зовсім не смерть художника гнітила його – смерть власної душі в живому тілі, ось що найбільше мучило. Безіл намалював портрет, що скалічив йому життя, і він не міг пробачити цього…»

«Усвідомлення своєї краси спало на Доріана як одкровення. Він ніколи не помічав її раніше! Безілові компліменти здавалися йому просто чарівною даниною дружби – він слухав їх, сміявся і забував про них. Вони не впливали на його душу»

«Зойк жаху вихопився в художника, коли в тьмяному світлі він побачив на полотні бридотно вишкірене обличчя. Вираз портрета викликав лише презирство й огиду. Боже милостивий, адже перед ним портрет Доріана Грея!»

«… пробурмотів Доріан Грей, усе й ще не зводячи очей з картини. – якби це я міг залишатися завжди молодим, а старішав – портрет! За це… я віддав би все!... я віддав би за це навіть саму душу!...»

«Сібіл у подиві глянула на Доріана… здригнувшись усім тілом, Доріан вирвав од неї руки… - Ви вбили моє кохання! … я не хотів би бути недобрим, але я не можу більше зустрічатись з вами. Ви розчарували мене»

«… Часто він надовго зникав з товариства, породжуючи загадковістю своєї поведінки різні підозри серед друзів і тих, хто вважав себе такими, а повернувшись, нишком скрадався до замкнутої кімнати, ключ від якої завжди тримав при собі…»

«А проте ж – ось портрет, і на ньому складка жорстокості біля вуст… і та людина дивиться на нього з жорстоким успіхом, що нищить принадність її обличчя… Він підвівся з крісла і закрив портрет ширмою»

«Як же я міг не покохати її? Гаррі, я закоханий у неї! Вона для мене – усе в житті. Вечір за вечором я ходжу дивитися на її гру»

«Коли вони ввійшли в кімнату, на стіні побачили чудовий портрет їхнього господаря – такий, яким вони останній раз його бачили, у всьому блиску його чарівної юності та вроди. А на підлозі, з ножем у грудях, лежав якийсь мрець у вечірньому костюмі»

«Озирнувшись, Доріан побачив ніж…Цей ніж покінчив з художником, і він же покінчить з художниковим твором… Цей ніж покінчить з минулим, а коли минуле помре, він, Доріан, стане вільний»

«Проте зовсім не смерть художника гнітила його – смерть власної душі в живому тілі, ось що найбільше мучило. Безіл намалював портрет, що скалічив йому життя, і він не міг пробачити цього…»

«Зойк жаху вихопився в художника, коли в тьмяному світлі він побачив на полотні бридотно вишкірене обличчя. Вираз портрета викликав лише презирство й огиду. Боже милостивий, адже перед ним портрет Доріана Грея!»

«… пробурмотів Доріан Грей, усе й ще не зводячи очей з картини. – якби це я міг залишатися завжди молодим, а старішав – портрет! За це… я віддав би все!... я віддав би за це навіть саму душу!...»

«Сібіл у подиві глянула на Доріана… здригнувшись усім тілом, Доріан вирвав од неї руки… - Ви вбили моє кохання! … я не хотів би бути недобрим, але я не можу більше зустрічатись з вами. Ви розчарували мене»

«… Часто він надовго зникав з товариства, породжуючи загадковістю своєї поведінки різні підозри серед друзів і тих, хто вважав себе такими, а повернувшись, нишком скрадався до замкнутої кімнати, ключ від якої завжди тримав при собі…»

«А проте ж – ось портрет, і на ньому складка жорстокості біля вуст… і та людина дивиться на нього з жорстоким успіхом, що нищить принадність її обличчя… Він підвівся з крісла і закрив портрет ширмою»

«Як же я міг не покохати її? Гаррі, я закоханий у неї! Вона для мене – усе в житті. Вечір за вечором я ходжу дивитися на її гру»

«Коли вони ввійшли в кімнату, на стіні побачили чудовий портрет їхнього господаря – такий, яким вони останній раз його бачили, у всьому блиску його чарівної юності та вроди. А на підлозі, з ножем у грудях, лежав якийсь мрець у вечірньому костюмі»

«Озирнувшись, Доріан побачив ніж…Цей ніж покінчив з художником, і він же покінчить з художниковим твором… Цей ніж покінчить з минулим, а коли минуле помре, він, Доріан, стане вільний»

«Проте зовсім не смерть художника гнітила його – смерть власної душі в живому тілі, ось що найбільше мучило. Безіл намалював портрет, що скалічив йому життя, і він не міг пробачити цього…»

«Зойк жаху вихопився в художника, коли в тьмяному світлі він побачив на полотні бридотно вишкірене обличчя. Вираз портрета викликав лише презирство й огиду. Боже милостивий, адже перед ним портрет Доріана Грея!»

«Сібіл у подиві глянула на Доріана… здригнувшись усім тілом, Доріан вирвав од неї руки… - Ви вбили моє кохання! … я не хотів би бути недобрим, але я не можу більше зустрічатись з вами. Ви розчарували мене»

«… Часто він надовго зникав з товариства, породжуючи загадковістю своєї поведінки різні підозри серед друзів і тих, хто вважав себе такими, а повернувшись, нишком скрадався до замкнутої кімнати, ключ від якої завжди тримав при собі…»

«А проте ж – ось портрет, і на ньому складка жорстокості біля вуст… і та людина дивиться на нього з жорстоким успіхом, що нищить принадність її обличчя… Він підвівся з крісла і закрив портрет ширмою»

«Як же я міг не покохати її? Гаррі, я закоханий у неї! Вона для мене – усе в житті. Вечір за вечором я ходжу дивитися на її гру»

«Коли вони ввійшли в кімнату, на стіні побачили чудовий портрет їхнього господаря – такий, яким вони останній раз його бачили, у всьому блиску його чарівної юності та вроди. А на підлозі, з ножем у грудях, лежав якийсь мрець у вечірньому костюмі»

«Озирнувшись, Доріан побачив ніж…Цей ніж покінчив з художником, і він же покінчить з художниковим твором… Цей ніж покінчить з минулим, а коли минуле помре, він, Доріан, стане вільний»

«Проте зовсім не смерть художника гнітила його – смерть власної душі в живому тілі, ось що найбільше мучило. Безіл намалював портрет, що скалічив йому життя, і він не міг пробачити цього…»

«Зойк жаху вихопився в художника, коли в тьмяному світлі він побачив на полотні бридотно вишкірене обличчя. Вираз портрета викликав лише презирство й огиду. Боже милостивий, адже перед ним портрет Доріана Грея!»

«Сібіл у подиві глянула на Доріана… здригнувшись усім тілом, Доріан вирвав од неї руки… - Ви вбили моє кохання! … я не хотів би бути недобрим, але я не можу більше зустрічатись з вами. Ви розчарували мене»

«… Часто він надовго зникав з товариства, породжуючи загадковістю своєї поведінки різні підозри серед друзів і тих, хто вважав себе такими, а повернувшись, нишком скрадався до замкнутої кімнати, ключ від якої завжди тримав при собі…»

«А проте ж – ось портрет, і на ньому складка жорстокості біля вуст… і та людина дивиться на нього з жорстоким успіхом, що нищить принадність її обличчя… Він підвівся з крісла і закрив портрет ширмою»

«Коли вони ввійшли в кімнату, на стіні побачили чудовий портрет їхнього господаря – такий, яким вони останній раз його бачили, у всьому блиску його чарівної юності та вроди. А на підлозі, з ножем у грудях, лежав якийсь мрець у вечірньому костюмі»

«Озирнувшись, Доріан побачив ніж…Цей ніж покінчив з художником, і він же покінчить з художниковим твором… Цей ніж покінчить з минулим, а коли минуле помре, він, Доріан, стане вільний»

«Проте зовсім не смерть художника гнітила його – смерть власної душі в живому тілі, ось що найбільше мучило. Безіл намалював портрет, що скалічив йому життя, і він не міг пробачити цього…»

«Зойк жаху вихопився в художника, коли в тьмяному світлі він побачив на полотні бридотно вишкірене обличчя. Вираз портрета викликав лише презирство й огиду. Боже милостивий, адже перед ним портрет Доріана Грея!»

«… Часто він надовго зникав з товариства, породжуючи загадковістю своєї поведінки різні підозри серед друзів і тих, хто вважав себе такими, а повернувшись, нишком скрадався до замкнутої кімнати, ключ від якої завжди тримав при собі…»

«А проте ж – ось портрет, і на ньому складка жорстокості біля вуст… і та людина дивиться на нього з жорстоким успіхом, що нищить принадність її обличчя… Він підвівся з крісла і закрив портрет ширмою»

«Коли вони ввійшли в кімнату, на стіні побачили чудовий портрет їхнього господаря – такий, яким вони останній раз його бачили, у всьому блиску його чарівної юності та вроди. А на підлозі, з ножем у грудях, лежав якийсь мрець у вечірньому костюмі»

«Озирнувшись, Доріан побачив ніж…Цей ніж покінчив з художником, і він же покінчить з художниковим твором… Цей ніж покінчить з минулим, а коли минуле помре, він, Доріан, стане вільний»

«Проте зовсім не смерть художника гнітила його – смерть власної душі в живому тілі, ось що найбільше мучило. Безіл намалював портрет, що скалічив йому життя, і він не міг пробачити цього…»

«Зойк жаху вихопився в художника, коли в тьмяному світлі він побачив на полотні бридотно вишкірене обличчя. Вираз портрета викликав лише презирство й огиду. Боже милостивий, адже перед ним портрет Доріана Грея!»

«… Часто він надовго зникав з товариства, породжуючи загадковістю своєї поведінки різні підозри серед друзів і тих, хто вважав себе такими, а повернувшись, нишком скрадався до замкнутої кімнати, ключ від якої завжди тримав при собі…»

«Зойк жаху вихопився в художника, коли в тьмяному світлі він побачив на полотні бридотно вишкірене обличчя. Вираз портрета викликав лише презирство й огиду. Боже милостивий, адже перед ним портрет Доріана Грея!»

«Озирнувшись, Доріан побачив ніж…Цей ніж покінчив з художником, і він же покінчить з художниковим твором… Цей ніж покінчить з минулим, а коли минуле помре, він, Доріан, стане вільний»

«Проте зовсім не смерть художника гнітила його – смерть власної душі в живому тілі, ось що найбільше мучило. Безіл намалював портрет, що скалічив йому життя, і він не міг пробачити цього…»

«Коли вони ввійшли в кімнату, на стіні побачили чудовий портрет їхнього господаря – такий, яким вони останній раз його бачили, у всьому блиску його чарівної юності та вроди. А на підлозі, з ножем у грудях, лежав якийсь мрець у вечірньому костюмі»

«Озирнувшись, Доріан побачив ніж…Цей ніж покінчив з художником, і він же покінчить з художниковим твором… Цей ніж покінчить з минулим, а коли минуле помре, він, Доріан, стане вільний»

«Проте зовсім не смерть художника гнітила його – смерть власної душі в живому тілі, ось що найбільше мучило. Безіл намалював портрет, що скалічив йому життя, і він не міг пробачити цього…»

«Коли вони ввійшли в кімнату, на стіні побачили чудовий портрет їхнього господаря – такий, яким вони останній раз його бачили, у всьому блиску його чарівної юності та вроди. А на підлозі, з ножем у грудях, лежав якийсь мрець у вечірньому костюмі»

«Студія художника була сповнена густих пахощів троянд, а коли в саду знімався літній легіт, він доносив крізь відчинені двері то п’янкий запах бузку, то м’який аромат рожевих квіток шипшини»

«Озирнувшись, Доріан побачив ніж…Цей ніж покінчив з художником, і він же покінчить з художниковим твором… Цей ніж покінчить з минулим, а коли минуле помре, він, Доріан, стане вільний»

«Як же я міг не покохати її? Гаррі, я закоханий у неї! Вона для мене – усе в житті. Вечір за вечором я ходжу дивитися на її гру»

«… пробурмотів Доріан Грей, усе й ще не зводячи очей з картини. – якби це я міг залишатися завжди молодим, а старішав – портрет! За це… я віддав би все!... я віддав би за це навіть саму душу!...»

«Коли вони ввійшли в кімнату, на стіні побачили чудовий портрет їхнього господаря – такий, яким вони останній раз його бачили, у всьому блиску його чарівної юності та вроди. А на підлозі, з ножем у грудях, лежав якийсь мрець у вечірньому костюмі»

«Усвідомлення своєї краси спало на Доріана як одкровення. Він ніколи не помічав її раніше! Безілові компліменти здавалися йому просто чарівною даниною дружби – він слухав їх, сміявся і забував про них. Вони не впливали на його душу»

«Сібіл у подиві глянула на Доріана… здригнувшись усім тілом, Доріан вирвав од неї руки… - Ви вбили моє кохання! … я не хотів би бути недобрим, але я не можу більше зустрічатись з вами. Ви розчарували мене»

«Коли вони ввійшли в кімнату, на стіні побачили чудовий портрет їхнього господаря – такий, яким вони останній раз його бачили, у всьому блиску його чарівної юності та вроди. А на підлозі, з ножем у грудях, лежав якийсь мрець у вечірньому костюмі»

«Доріан Грей з виглядом юного грецького мученика ступив на підвищення, зобразивши невдоволену гримасу до лорда Генрі, який дуже йому сподобався. Він був такий несхожий на Безіла!»