Розділові знаки в складносурядному реченні

Це складне речення зі сполучниковим звʼязком.

Це складне речення, частини якого рівнозначні.

Це речення, для якого типові сполучники: що, але, коли, проте, якби, щоб.

Це речення, одна частина якого залежить від іншої.

Гасли зорі, і вітер плутався вгорі, і не гойдалися берези білокорі (одночасність дій, явищ).

Вересень далеко відлетів вітрами, і починає лити дощ (послідовність дій, станів).

Пливе над світом осінь, як медуза, і мокре листя падає до рук (причинно-наслідкова залежність).

За мить дмухне вітерець – і листя вже нема (послідовність дій, станів).

Єднальні, протиставні.

Розділові, протиставні, єднальні.

Умовні, порівняльні, причинові.

Зіставні, розділові, єднальні.

Згаєш хвилину втратиш годину.

Світило сонце парувала земля.

Весною сій восени збереш.

Лягло сонце за горою зірки засяяли.

Земля не може жити без сонця, а людина – без щастя.

Один засіває поле, а інший збирає плоди.

Чужих два слова в пісні буде – і пісня вся тоді чужа.

Скоро сонце зачепить небокрай, і після цього море приміряє жовтогаряче вбрання.

Розділові: або, проте, чи, або…або, чи…чи.

Єднальні: і (й), та (у значенні і), ні… ні.

Зіставний: а (не можна замінити протиставним але)

Розділові: або, чи, або… або, чи… чи, то… то.

Протиставні: але, а, та (у значенні але), проте, зате, однак.

Теплий день розхлюпує блакить і ластівки купаються в промінні.

Від пісні журливої дуб сколихнувся і лелеки здригнулись вві сні.

Там дихає стомлено океан і віє запахом прогнилих трав та йоду.

По узліссі і на галявині зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава.

Горбки та пагорбки скінчилися і на всі боки послалися поля.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

Річка широка та глибока а вода синя та чиста і котиться вона, виблискуючи та шумуючи.

Сірий осінній ранок курився дрібною мжичкою і в ній пливли, наче півзабута казка, дерева, поле, оселі.

Веселая воля на неї дихнула і пташка у поле стрілою майнула.

Утікала в далечінь дорога а з-за лісу насувалась тьма.

Минулася буря, і сонце засяяло.

Сивизна лягла на скроні – а в очах, жива блакить.

Чи це лютий біль у мене тихий стогін вириває – чи то стогне бранець-лицар, знемагаючи на рани.

Все зраділо, стрічаючи день; і день зрадів, розцвітаючи, ясний, теплий, погожий.

Люди не спали – проте довкола панувала насторожена тиша.

Мабуть, батько ще дужче посивів, і мати ще дужче зігнулася.

Я думав: який прекрасний світ, і яке прекрасне життя.

Хто ви і чого вам треба?

Лиш щемить у серці болісне чекання, і несуть тривогу спалахи заграв.

Сонечко зайшло, і надворі почало вже темніти.