Розділові знаки в складному реченні та прямій мові

Листя жовто-багряне сиплеться в саду чубаті хмари плачуть на ходу.

Заголубіли травневі далі настала в лісі пора конвалій.

Любіть книгу вона допоможе вам розібратися в строкатому сплетінні думок.

Був теплий день світилася весна.

Тихо в полі гай темніє наступає літній вечір.

Війне вітрець — дзвінка пшениця летить, кидається уплав.

Гаї шумлять — я слухаю, хмарки біжать — милуюся.

Весна була тепла: парувала земля, від перших листочків ішов тонкий аромат.

Мені відкрилась істина печальна: життя зникає, як ріка Почайна.

Зрідка пробіжить тут заєць, або спиниться на кручі вовк.

Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись.

Тільки там, де є жива природа, слова й думки народжуються вічні.

Прилинув вітер і в тісній хатині він про весняну волю заспівав, а з ним прилинули пісні пташині, і любий гай свій відгук з ним прислав.

Не то осінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалля.

Данило усе б віддав, щоб тільки стати таким косарем, вести свій широкий покіс собі на втіху, людям на добро.

Просив тебе повчав тебе давно не смій губити часу дорогого.

Вірю з каменю б’є джерело.

Надворі вже стемніло десь дале­ко під небом злетіла крилата пісня.

Історію цивілізації можна передати шістьма словами чим більше знаєш тим більше можеш.

Поважаєш своїх батьків твої діти будуть поважати тебе.

Мудрі люди порадили - не все читай упідряд.

Гляну на березограй: аж серце завмирає.

Не забувай - добре ім’я цінніше за найбільше багатство.

Місяць на небі: зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе.

Чого світання так ясніє в полі і ген сріблиться пісенька дзвінка?

Сині роси зблискували на травах і сонце купалося на левадах.

Десь у хлібах кричав перепел і туман стелився од річки.

На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні.

Хвилина ще і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

На квартирі було затишно топилася піч горіла лампа на підлозі лежала ціла купа свіжої соломи.

Старий присувається до вікна, зазира всередину й бачить у хаті за столом сидять гості…

Що за літо заробить Мотря те за зиму і проживуть.

До правди тяжко ми доходим неправда ж пройметься за мить.

У хаті грека пахло часником та смаженими грецькими ковбасками густий запах ладану не міг подолати ті запахи.

Учися як слід то й добре буде.

Миші бігали по помості, а мухи покинули хати і своїм гудінням не ворушили мертвої тиші.

Все натякало на смерть, скрізь зник дух живоття.

А тепер чого так серед ночі море плаче, й темрява тремтить?

Взимку їхній палац із білими колонами здається казковою будовою, лише неприємне враження справляє чавунний змій у басейні.

Надворі вже був день, але крізь густу мряку годі було на кілька кроків людей пізнати.

Надвечір лихо сталось страшенна буря зразу заревла.

Не треба смерті козаку боятись від неї й на печі не заховатись.

У нашому лузі сталася новина зацвіла біленьким цвітом червона калина.

Очі заплющу і бачу летить чорнокрилий птах.

Прийшла Покрова сиди чумаче дома.

… кидаю всі невідкладні справи та йду в поля далекі.

… у цей час народжуються нові потаємні мрії та сподівання.

… час пробудження природи від тривалого зимового сну.

… ласкаву, сонячну, повну радісних пташиних переливів.

… коли з-під снігу виглядають перші блакитні проліски.

Писати просто — це найбільша майстерність і якість справжнього таланту.

Привчав мене батько трудитись до поту, а мати — любити пісні.

У будь-яку погоду: у дощ, у туман, у шторм — виходять рибалки на промисел.

Збагачуйте життя своєю щедрістю — тоді добрим словом вас згадуватимуть люди.

Ясна річ — пісні Марусі Чурай співали не тільки дівчата, а й козаки.

На схід сонця квітнуть рожі будуть дні погожі.

Глянь моя мила зорі повисли над Дніпром.

Знову осінь над гаями жовтий лист сади встеля.

Дерево міцне корінням людина трудовим горінням.

Знову цвітуть каштани хвиля дніпровська б’є.

Тоді громада загула прелюто: «Вона ж свій злочин визнала прилюдно!»

«Се Василь Невольник,— каже тоді піп.— Однаковий і досі».

«Одчини перше ворота,— озвався Шрам,— а потім біжи собі, куди хоч».

«Чуєш, мамо! — сказав уже сміливіше хлопець і додав: — Я ледве ту ластівку не зловив! Гарна була ластівка».

«Таке маю враження», — сказала баба. — Наче тепер і не літо...»

Коли ми виходили з їдальні, він сказав, роботи багато, розбалувались вони всi.

Карпо спитав у Лавріна, чи ми будемо городити тин, чи без тину обійдеться.

Захар Беркут сказав, доки ми будемо держатися купи, ніяка сила нас не пере­може.

Сам до себе говорив Тимофій, земля найкраще пахне восени.

Андрій запитав у брата, коли вони разом підуть у зоопарк.

кома

тире

кома й тире

двокрапка й тире

знак оклику й тире

«Це наше новосілля,- говорила Мотря : - завтра по дневі роздивимося краще».

«Вам здається, що тепер море, як синій птах?» - обізвалася сусіди.

Промовила конвалія: «Прощай, гаю милий!»

«Товаришу, - звернувся враз до нього, - мені треба оглянути рану.»

Г. Сковорода наводить слова Плутарха: « Дружба…зменшує страждання».

«Життя лише доти має вартість, – говорив батько частенько – доки людина може допомагати іншим».

«Поки людина жива, вона ніколи не повинна втрачати надії», – говорив давньоримський філософ Сенека.

«Це ж хто сказав, що одна ластівка не робить весни?» – переможно вигукнув Таран.

Давньогрецький філософ Епікур казав: «Якщо доля особливо прихильна до людини, вона дає їй вірних друзів».

«Розумні люди говорять тому, що їм є що сказати, – стверджував мудрець і додавав: – А дурні просто хочуть сказати хоч щось».

кома

тире

кома й тире

крапка й тире

двокрапка

У статті про О. Кобилякську сказано, що «Класичним зразком алегоричної мініатюри є поезія у прозі «Рожі».

«Борітеся — поборете!» — цими словами Т. Шевченко став на захист усіх поневолених.

Сухомлинський вважав, що: «вміння чигати — означає бути чутливим до змісту й краси слова, до його найтонших відтінків».

Борис Буряк пише, що: «В художній структурі сценаріїв і фільмів О. Довженка завжди присутній сам автор».

Важливу композиційну роль відіграє монолог Мавки, що починається словами
«О, не журися за тіло?
Ясним вогнем засвітилось воно,
Чистим, палючим, як добре вино,
Вільними іскрами вгору злетіло».

Шевченкове «…треба миром, громадою обух сталить…» стало афоризмом.

Образ Прометея Шевченко використав як символ мужності, нескореності, а отже, і остаточної перемоги: «Не вмирає душа наша. Не вмирає воля».

«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову», — так визначає роль мови в житті нації Л. Костенко.

Іван Франко назвав Івана Нечуя-Левицького: «всеобіймаючим оком Правобережної України».

Маланюк у сонеті «Шевченко» порівнює Кобзаря з його ж літературним героєм:
Гонта, що синів свяченим ріже,
У досвітніх загравах — стена
З дужим хрустом випростали крижі.

Марічка поскаржилася, мовляв, фарба в картриджі швидко закінчується через те, що тато постійно просить щось роздрукувати.

Татові не сподобалося, що через використаний картридж Марічка ніяк не може роздрукувати пакет потрібних документів.

Тато емоційно нагадав Марічці роздрукувати пакет потрібних документів, але донька сказала, що не зможе через використаний картридж.

Тато не вважає використаний картридж вагомою причиною, тому просить Марічку таки роздрукувати пакет документів.

Марічка знову відмовилася роздрукувати пакет документів, хоча тато емоційно вчергове нагадав про це.

Іван сказав, що, як і будь-якій людині, мені важливо знати, що про мене думають інші, як вони сприймають мої ідеї.

Іван сказав, що, як і будь-якій людині, для нього важливо знати, що про мене думають інші, як сприймають його ідеї.

Іван сказав, що, як і будь-якій людині, йому важливо знати, що про нього думають інші, як сприймають його ідеї.

Іван сказав, що будь-якій людині важливо знати, що про неї думають інші, як сприймають її ідеї.

Іван сказав, що йому, як і будь-якій людині, важливо знати, що про неї думають інші, як вони сприймають її ідеї.

другому

третьому

четвертому

п'ятому