Розділові знаки в простих реченнях, ускладнених відокремленими обставинами

Кінь перервавши уздечку, щосили подався по дорозі вбік села.

Пройшовши по небу, тепла, тиха червнева ніч стала оволодівати і землею.

Причаївшись у малині за смородиною, я слухав бабиних молитов, як заворожений.

При в’їзді в село вершників уже чекали юрмлячись край доріжки босоногі діти.

Школярі жартували, крокуючи вулицею.

Побачивши один рушник, вишитий суровими нитками, я зрадів…

За Таманню по ярах шуміли, спадаючи, весняні води.

Вона стояла закам’яніло, мовби не дихаючи, нічого не чуючи і не бажаючи знати.

Куди не кинь оком, ниви шумлять круг мене, часом заважаючи почути дзвінкі переливи.

Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля.

Голосу не подавав, кажуть, ніколи і схожий був на вивернутий чорним хутром угору кожух.

Наївшись огіркових пуп’янків, натрапив я на моркву.

Прийшовши додому, він взявся за роботу.

Співають усі, за винятком Ліни Яцуби, дочки відставника… (О. Гончар)

Незважаючи на вітрець, робилося душно (Г. Тютюнник).

Звучав потемнілий дзвін, пудів на тридцять (М. Стельмах).

У лісі, опріч мене, є ще хтось (Є. Гуцало).

Хлопець, упевнений у правильності своєї позиції, довго не міг змиритися з прикрою поразкою.

Як людина широкого світогляду, політик не має права на будь-які прояви нетерпимості й упередженості.

Виконання всіх обов’язків, як і вчасне звітування про перебіг справ, є свідченням організованості й відповідальності.

Цьогорічний конкурс квіткових композицій став особливим, перетворившись на свято краси й добра.

Серце кожного може стати невичерпним джерелом добра, так потрібного для існування світу.

Схід все ясніше розцвітався рожевим, світла більшало, невтомна пташина музика, напливаючи із зелених глибин мовби привертала веснянку.

Ліс, наблизившись, перетворився з синього в зелений.

Попереду, за річкою, танули ліси, що тяглися звідси і вгору, понад Ворсклою, і вниз, до Дніпра.

Птаство, радіючи весні,творило музику краси дивовижної.

Переляканий, без шапки, запорошений снігом, мчався Іванко.

Вітряки завжди вабили нас, малечу, і своєю красою, і якоюсь таємничістю.

Шуліка, розпластавши крила, висів непорушно у синім небі.

Ягід навколо, особливо дикої малини, була сила-силенна.

Ледь-ледь збиралося на досвіт, і мати, вмившись, підв’язувалися вишитим у хрестик фартухом.

Невдовзі спалахували сухі дрівця та, потріскуючи голосними пострілами, розсипали іскри.

Неньчині обіруччя раз по раз занурювалися в діжу, од чого ослінчик аж двигтів.

Поснідавши, батько йшов на роботу, а я, підсукавши холоші, біг на кінець городу, щоб наламані широких капустяних листків.

Доки мати викачували останню, найменшу, що призначалася мені, паляничку, я біг за лопатою і, винісши, приставляв її до припічку.

Незважаючи на маленький вітерець, парило і робилося душно

Все це, згідно з планом, повинно було згоріти дотла.

Збуджені, натомлені після чесної праці, друзі вернулися в лісову хатину.

Пірат був звичайний пес, трудяга (О. Довженко).

Він, Шептало, кінь особливий, кінь білий (В. Дрозд).

Уже багато років, відколи його забрано од матері, ніхто ні про що не питав. (В. Дрозд)

І тут, в Америці, живу я Україною (А. Кацнельсон).

У гущавині, що заплела круті дніпровські схили, співають, заливаючись солодким щебетом, солов’ї.

Заходить блакитна ніч, ясними мерехтливими зорями гаптуючи небо, і тихими лунами озиваються зелені парки на косогорах, пливуть над ними звуки пісень.

Одягнені в зелені шати, чергуючись із рукотворними ланами й луговими килимами, дібровами та гаями, гори набувають особливої привабливості.

Переляканий, запорошений снігом, без хати, мчав Василько по дорозі назустріч холодному вітрові.

Блакитний час прикинувшись водою тече в піщаних, чистих берегах

І я заплакавши назад поїхав знову на чужину (Т. Шевченко).

Наперекір огню і смерті полки незборені і вперті боям виходили навстріч (М. Упеник).

Уранці прокинувшись ми побігли до озера вмитися