Розділові знаки у складному реченні

Ну хто не грав його і хто не слухав?

У полі сонце і в селі все залито гарячим сяйвом.

Вже червоніють помідори і ходить осінь по траві.

Десь коні ржуть і глухо грають сурми.

Чимось зарадиш людині і на душі легко весь день.

Закінчилась злива і небо очистилось.

Квітує жито і ячмінь колос викидає.

Озвався постріл над рікою і на коня схиливсь козак.

Кам'яні баби стояли на курганах і сліпо дивилась у далечінь та ще високо в небі шугали орли шукаючи нової поживи.

Чумацький віз тихо рипить піді мною а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу.

Дерево стояло ще голе однак на вітах його вже починалось пташине життя.

Шаблю вибито з рук але з серця не вибито дух волі й жадання краси!

Глянуть не встигнеш і вік промайне.

Минуло чимало років і крила поважчали.

Дунув вітер понад степом і сліду не стало.

Пройшла гроза і ніч промчала.

Нове століття вже на видноколі і час новітню створює красу.

Пливе над світом осінь як медуза і мокре листя падає на брук.

Тільки коники сюрчать та перепел іноді підмадьомкує.

І наперед не треба ворожити і за минулим плакати не варт.

У раз труснуло всю світобудову і тиша впала на свічадо плес.

Чи то мій сон чи просто чорна магія чола.

Ясно ще осіннє сонце сяє та холодом осіннім вже в повітрі потягає.

Заснули доли і половина в тиші спить.

сади буяють ароматами.

море виграє хвилями.

дме сильний вітер.

вечір доволі сумний.

прийшов вересень.

яблука вже поспіли.

пахнуть білі хризантеми.

розносяться пахощі навколо.

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Як зараз бачу ген горить мій степ.

У горі почало виднішати місяць викотився.

Хочеш їсти калачі не сиди на печі.

Микола направив струни повів смичком і жалібна пісня розляглася по хаті.

Чи біля тебе душу відморожу чи біля тебе полум'ям згорю.

Проходять покоління по землі та кожне творчий слід свій залишає.

На яру стояло чималеньке село і посеред села біліла невеличка нова церква.

Вночі спадали хмари куряви і затихав Путивль.

Знову яблуні цвітуть і лунає знайомий мотив.

Знов зустріла земля годину літню і дерево духмяно зацвіта.

Під страху вигнався соняшник і кручені паничі по ньому в'ються.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть колосом шумлять.

Лиш гул од копит степом котився та хліба шелестіли.

А літо йде полями і гаями і вітер віє і цвіте блакить.

Козацький вітер вишмагає душу і я у ніжність ледве добреду.