Розділові знаки у простих реченнях з відокремленими членами

відокремленим означенням

відокремленим додатком

відокремленою прикладкою

відокремленою обставиною

Вічність це симфонія складена верховіттями наших душ.

Душа це битий шлях на невідомих дійсності полях.

Клятви дані в бурю забуваються в тиху погоду.

Камінь кинутий другом б’є болючіше.

Ноша зручно взята половина ноші.

Шумлять сади налиті білим цвітом.

Легенда це плітка перевірена часом.

Раз добром нагріте серце вік не прохолоне!

Спить місто суворе й мовчазне.

Музика ніжна весняна душу мою зігріва.

Світ рожевий і зелений від сну бутонами воскрес.

Досвітні огні переможні урочі прорізали темряву ночі

Вони старі майстри-віртуози були схожі один на одного наче брати-близнюки.

Грицько Шамшур товаришував з Костем на прізвище Матрос-Марусик ще з дитя чих літ.

Руйнування мови основи національної культури це вже не просто вина а злочин держави перед народом.

І здавалося що до того співу із-за синіх пралісів долучаються голоси давніх предків княжих воїнів і ратаїв.

Хвала, почута від ворога, найвища хвала.

Хвала, почута від ворога — найвища хвала.

Хвала почута від ворога, — найвища хвала.

Хвала, почута від ворога, — найвища хвала.

Дзижчать параболи епох і догорівши догасають.

Лінивий спить сидячи а робить лежачи.

Акорди бабиного літа зітхнувши падають в траву.

Відпочивши туристи йдуть до Яблуневого перевалу.

Старі верби стоять похнюпившись.

Кіт наближається до нас крадучись.

Лелека покружлявши опускається на граб.

По печері ми пересувалися згорбившись.

Ваш час обмежений не витрачайте його живучи чужим життям.

Не уникнете відповідальності завтра ухиляючись від неї сьогодні.

Роса починає спадати лише відчувши дотик сонячного проміння

Беручи від природи все чи можна чекати милості від неї?

Яка зараз в атомний вік може бути любов?

Улітку на берегах Чорного моря чайки розкошують.

У полі між козацькими могилами мій Дон Кіхот шукає вітряка.

Тут під кронами білих розпашілих каштанів причаїлися наші літа.

Троянці в човни посідавши, і швидко їх поодпихавши по вітру гарно попливли.

Троянці, в човни посідавши, і швидко їх поодпихавши, по вітру гарно попливли.

Троянці, в човни посідавши і швидко їх поодпихавши, по вітру гарно попливли.

Троянці, в човни посідавши, і, швидко їх поодпихавши по вітру гарно попливли

Ростислав у солдатській фронтовій шинелі поспішав на вокзал.

А він самотній уночі ще довго в вогнище дивився.

Зайнятий цією думкою Копиленко не помітив, як добрів до хати.

Акації стояли в цвіту заквітчані безліччю білих китиць.