Робота з текстом

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Жити так, аби голуби сідали на плечі

(1-2) Дорогий сину! Дякую за листа. Утішило мене те, що ти любиш Бетховена.
Розповім тобі про своє дитинство, яке було так недавно, здається.

(3-6) Музикою я марив. Коли з мамою сапав картоплю, чи ламав молоді качани
кукурудзи, чи вилущував стиглу квасолю, мама завше співала. Тихо, але гарно. Над моєю колискою мама співала колискові на слова Шевченка. Коли пізніше наспівувала ці тужні слова, мої очі закипали сльозою - і я ховав сльози, бо встидався їх.

(7-10) У 7 класі за «похвальну грамоту» тато купив мені гітару. Я спочатку навчився грати «Взяв би я бандуру», потім кілька старих романсів, маршів. Але все було не те. І тоді я брав гітару і грав - на одній струні - своєї. Усе, що я чув, за чим тужив, чого прагнув, - усе вигравав.

(11-23) Пам'ятаю, як уперше пішов до філармонії. Пам'ятаю, як прослухав цикл лекцій
про Бетховена. Яка це була людина! Усе життя - в горі, в нещасті, в муці, і він – один проти цілого світу - перемагає! Або світ прийме таким мене, як я є, - або вб'є, знищить мене. Але я - не поступлюся! І з кожної миті своєї, з кожного почуття і думки своєї зроблю свій портрет, тобто портрет цілого світу: хай знає цей світ, що я вижив і доніс до людей усе, що хотів. А що хотів донести? Що люди мають жити, як янголи: з любов'ю одне до одного, з почуттям, що всі люди - брати, рівні, чесні, богоподібні, всесильні, незламні, кришталеві. Світ - це таночок усіх людей, які взялися за руки і чуються братами, просвітлими душами, що ширяють межи небом і землею – як степові жайворонки, співом славлячи сонце, і дощ, і сніг, і бурю, і річку, і дерева, і птаство, і метеликів, і тигрів, і бедриків (сонечка), і вовків. Бо все - живе і хоче жити. А те, що ми, брати, люди, зробимо доброго, піднесе небо ще вище, від нашої
добрості хмари стануть біліші, небо - голубіше, а сонце - ясніше.

(24-25) І Бетховен перевернув мені душу за час того прослуховування філармонічних концертів.

(26-37) Якось у 9 класі я натрапив на Франка, його поему «Мойсей». Це прекрасна поема. Як і вся історія з Мойсеєм - прекрасна. Довго-довго народ Мойсея жив у єгипетській неволі. А він, син заможного, здається, батька, купався в молоці при дворі фараона. А перед ним ходили в рабстві його брати по крові - раби-євреї. Життя розпанькало Мойсея, але не вбило совісті й честі. І коли йому виповнилося 40 років, він підняв свій народ, щоб вийти з неволі - через пустелю, через голод, муку, безводдя й безхліб'я. Багато хто став ремствувати: в Єгипті у них були глечики з м'ясом, а тут, на волі, - пропадай із голоду! Мойсей знав, що воля - найвище у світі, чого потребує людина. Довго він водив свій народ, але ось появилася попереду та земля, куди Мойсей провадив свій люд. Уже - рукою досягти можна, але сили не стало в Мойсея - і він помирає на порозі нової землі, обіцяної чи то Богом, чи то волею народу.

(38-39) Після прочитання цієї поеми я забув про геологорозвідку й мандри, якими до того марив, а став літератором.

(40-41) Дуже хотів би, сину, аби ти, коли справді любиш Бетховена, прочитав про нього книжку Ромена Роллана. У нього є серія «Героїчні біографії».

(42-49) Бач, сину, я дуже хочу, аби ти виріс чесним, мужнім, мудрим чоловіком.
Пригадую одного старого дідуся. Сам голодний, він, піймавши хворого голуб'ятка, ще жовтодзьобого, годував його зі своїх вуст хлібом, напував водою. Те голуб'я стрибало за ним, як за батьком. І що? Видужало голуб'я, підросло, набралося сили. У моїй пам'яті, поки й житиму, буде той дідусь нужденний, якому голуби сідали на плечі, рамена, долоні, голову. І від того, що це було, і це бачив я і це бачили інші люди, світ став кращий. Бо й мені й іншим людям захотілося й собі жити так, аби голуби сідали на плечі.

За В. Стусом. (613 сл.)

Тлумачення слова філармонія (рядок 11) подано в рядку

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Жити так, аби голуби сідали на плечі

(1-2) Дорогий сину! Дякую за листа. Утішило мене те, що ти любиш Бетховена.
Розповім тобі про своє дитинство, яке було так недавно, здається.

(3-6) Музикою я марив. Коли з мамою сапав картоплю, чи ламав молоді качани
кукурудзи, чи вилущував стиглу квасолю, мама завше співала. Тихо, але гарно. Над моєю колискою мама співала колискові на слова Шевченка. Коли пізніше наспівувала ці тужні слова, мої очі закипали сльозою - і я ховав сльози, бо встидався їх.

(7-10) У 7 класі за «похвальну грамоту» тато купив мені гітару. Я спочатку навчився грати «Взяв би я бандуру», потім кілька старих романсів, маршів. Але все було не те. І тоді я брав гітару і грав - на одній струні - своєї. Усе, що я чув, за чим тужив, чого прагнув, - усе вигравав.

(11-23) Пам'ятаю, як уперше пішов до філармонії. Пам'ятаю, як прослухав цикл лекцій
про Бетховена. Яка це була людина! Усе життя - в горі, в нещасті, в муці, і він – один проти цілого світу - перемагає! Або світ прийме таким мене, як я є, - або вб'є, знищить мене. Але я - не поступлюся! І з кожної миті своєї, з кожного почуття і думки своєї зроблю свій портрет, тобто портрет цілого світу: хай знає цей світ, що я вижив і доніс до людей усе, що хотів. А що хотів донести? Що люди мають жити, як янголи: з любов'ю одне до одного, з почуттям, що всі люди - брати, рівні, чесні, богоподібні, всесильні, незламні, кришталеві. Світ - це таночок усіх людей, які взялися за руки і чуються братами, просвітлими душами, що ширяють межи небом і землею – як степові жайворонки, співом славлячи сонце, і дощ, і сніг, і бурю, і річку, і дерева, і птаство, і метеликів, і тигрів, і бедриків (сонечка), і вовків. Бо все - живе і хоче жити. А те, що ми, брати, люди, зробимо доброго, піднесе небо ще вище, від нашої
добрості хмари стануть біліші, небо - голубіше, а сонце - ясніше.

(24-25) І Бетховен перевернув мені душу за час того прослуховування філармонічних концертів.

(26-37) Якось у 9 класі я натрапив на Франка, його поему «Мойсей». Це прекрасна поема. Як і вся історія з Мойсеєм - прекрасна. Довго-довго народ Мойсея жив у єгипетській неволі. А він, син заможного, здається, батька, купався в молоці при дворі фараона. А перед ним ходили в рабстві його брати по крові - раби-євреї. Життя розпанькало Мойсея, але не вбило совісті й честі. І коли йому виповнилося 40 років, він підняв свій народ, щоб вийти з неволі - через пустелю, через голод, муку, безводдя й безхліб'я. Багато хто став ремствувати: в Єгипті у них були глечики з м'ясом, а тут, на волі, - пропадай із голоду! Мойсей знав, що воля - найвище у світі, чого потребує людина. Довго він водив свій народ, але ось появилася попереду та земля, куди Мойсей провадив свій люд. Уже - рукою досягти можна, але сили не стало в Мойсея - і він помирає на порозі нової землі, обіцяної чи то Богом, чи то волею народу.

(38-39) Після прочитання цієї поеми я забув про геологорозвідку й мандри, якими до того марив, а став літератором.

(40-41) Дуже хотів би, сину, аби ти, коли справді любиш Бетховена, прочитав про нього книжку Ромена Роллана. У нього є серія «Героїчні біографії».

(42-49) Бач, сину, я дуже хочу, аби ти виріс чесним, мужнім, мудрим чоловіком.
Пригадую одного старого дідуся. Сам голодний, він, піймавши хворого голуб'ятка, ще жовтодзьобого, годував його зі своїх вуст хлібом, напував водою. Те голуб'я стрибало за ним, як за батьком. І що? Видужало голуб'я, підросло, набралося сили. У моїй пам'яті, поки й житиму, буде той дідусь нужденний, якому голуби сідали на плечі, рамена, долоні, голову. І від того, що це було, і це бачив я і це бачили інші люди, світ став кращий. Бо й мені й іншим людям захотілося й собі жити так, аби голуби сідали на плечі.

За В. Стусом. (613 сл.)

Фразеологізм перевернути душу в реченні «І Бетховен перевернув мені душу...» (рядок 24) означає

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Жити так, аби голуби сідали на плечі

(1-2) Дорогий сину! Дякую за листа. Утішило мене те, що ти любиш Бетховена.
Розповім тобі про своє дитинство, яке було так недавно, здається.

(3-6) Музикою я марив. Коли з мамою сапав картоплю, чи ламав молоді качани
кукурудзи, чи вилущував стиглу квасолю, мама завше співала. Тихо, але гарно. Над моєю колискою мама співала колискові на слова Шевченка. Коли пізніше наспівувала ці тужні слова, мої очі закипали сльозою - і я ховав сльози, бо встидався їх.

(7-10) У 7 класі за «похвальну грамоту» тато купив мені гітару. Я спочатку навчився грати «Взяв би я бандуру», потім кілька старих романсів, маршів. Але все було не те. І тоді я брав гітару і грав - на одній струні - своєї. Усе, що я чув, за чим тужив, чого прагнув, - усе вигравав.

(11-23) Пам'ятаю, як уперше пішов до філармонії. Пам'ятаю, як прослухав цикл лекцій
про Бетховена. Яка це була людина! Усе життя - в горі, в нещасті, в муці, і він – один проти цілого світу - перемагає! Або світ прийме таким мене, як я є, - або вб'є, знищить мене. Але я - не поступлюся! І з кожної миті своєї, з кожного почуття і думки своєї зроблю свій портрет, тобто портрет цілого світу: хай знає цей світ, що я вижив і доніс до людей усе, що хотів. А що хотів донести? Що люди мають жити, як янголи: з любов'ю одне до одного, з почуттям, що всі люди - брати, рівні, чесні, богоподібні, всесильні, незламні, кришталеві. Світ - це таночок усіх людей, які взялися за руки і чуються братами, просвітлими душами, що ширяють межи небом і землею – як степові жайворонки, співом славлячи сонце, і дощ, і сніг, і бурю, і річку, і дерева, і птаство, і метеликів, і тигрів, і бедриків (сонечка), і вовків. Бо все - живе і хоче жити. А те, що ми, брати, люди, зробимо доброго, піднесе небо ще вище, від нашої
добрості хмари стануть біліші, небо - голубіше, а сонце - ясніше.

(24-25) І Бетховен перевернув мені душу за час того прослуховування філармонічних концертів.

(26-37) Якось у 9 класі я натрапив на Франка, його поему «Мойсей». Це прекрасна поема. Як і вся історія з Мойсеєм - прекрасна. Довго-довго народ Мойсея жив у єгипетській неволі. А він, син заможного, здається, батька, купався в молоці при дворі фараона. А перед ним ходили в рабстві його брати по крові - раби-євреї. Життя розпанькало Мойсея, але не вбило совісті й честі. І коли йому виповнилося 40 років, він підняв свій народ, щоб вийти з неволі - через пустелю, через голод, муку, безводдя й безхліб'я. Багато хто став ремствувати: в Єгипті у них були глечики з м'ясом, а тут, на волі, - пропадай із голоду! Мойсей знав, що воля - найвище у світі, чого потребує людина. Довго він водив свій народ, але ось появилася попереду та земля, куди Мойсей провадив свій люд. Уже - рукою досягти можна, але сили не стало в Мойсея - і він помирає на порозі нової землі, обіцяної чи то Богом, чи то волею народу.

(38-39) Після прочитання цієї поеми я забув про геологорозвідку й мандри, якими до того марив, а став літератором.

(40-41) Дуже хотів би, сину, аби ти, коли справді любиш Бетховена, прочитав про нього книжку Ромена Роллана. У нього є серія «Героїчні біографії».

(42-49) Бач, сину, я дуже хочу, аби ти виріс чесним, мужнім, мудрим чоловіком.
Пригадую одного старого дідуся. Сам голодний, він, піймавши хворого голуб'ятка, ще жовтодзьобого, годував його зі своїх вуст хлібом, напував водою. Те голуб'я стрибало за ним, як за батьком. І що? Видужало голуб'я, підросло, набралося сили. У моїй пам'яті, поки й житиму, буде той дідусь нужденний, якому голуби сідали на плечі, рамена, долоні, голову. І від того, що це було, і це бачив я і це бачили інші люди, світ став кращий. Бо й мені й іншим людям захотілося й собі жити так, аби голуби сідали на плечі.

За В. Стусом. (613 сл.)

Уособлення подано в рядку