Прочитайте текст
Колись давно людей на землі було мало. Вони були слабкі, безпорадні, беззахисні перед грізними силами природи. Розум у них був як у малих дітей.
Титанові Прометею стало жаль людей, і він вирішив допомогти їм.
Прометей пішов до свого друга Гефеста. Майстерня коваля Гефеста була в глибині гори, що дихала полум’ям. У горнилі палав священний вогонь, без якого неможливим було жодне мистецтво й немислима жодна творчість. Три однооких велетні циклопи працювали у Гефестовій майстерні.
Свого друга Прометей застав за роботою – він кував вогняні стріли-блискавки для Зевса Громовержця. Довго спостерігав титан за майстерною працею Гефеста. Коли ж циклопи почали роздмухувати вогонь у горнилі й палючі іскри розлетілися майстернею, Прометей упіймав священну іскорку й заховав її в порожній очеретинці, котру тримав у руці.
Цю очеретинку з іскоркою священного вогню Прометей приніс людям, і люди запалили від неї на землі домашні вогнища й горнила в кузнях. Люди навчилися добувати й обробляти сховані в надрах землі мідь і залізо, золото й срібло та робити з них зброю, зручні речі, чудові прикраси. Навчилися будувати домівки з дерева й каменю, кораблі під вітрилами. Приручили диких тварин. Світло від священного вогню просвітлило в людях розум, що лосі дрімав.
Багато ще чого навчив людей за допомогою священного вогню Прометей. Навчив варити цілющий сік рослин, щоб рятувати від недуг та ран, і люди позбавилися страху смерті. Відкрив науку чисел і навчив знаками записувати слова, щоб обмінюватися думками з тими, хто в цю мить далеко. З гордістю спостерігав Прометей, як люди ставали розумнішими, сильнішими, майстернішими у всякій роботі.
За викрадення священного вогню Зевс вирішив суворо покарати Прометея. Він послав своїх слуг Силу та Владу, щоб відвели Прометея на край світу, в пустельну гірську країну. Гефестові Зевс наказав прикувати титана до скелі. Залізними кайданами скував Гефест Прометея, міцним ланцюгом прикував його до каменю, гострим алмазним клином припнув його до скелі.
Звелів Зевс, щоб навіки лишався Прометей прикутим до скелі.
Минали століття. Нескінченними були Прометеєві муки. Гаряче сонце палило його тіло, крижаний вітер шпурляв у нього колючим снігом. Щодня прилітав величезний орел і пазурями розривав титанові печінку. За ніч рани загоювалися, а назавтра катування починалися знову.
Та якось Прометей почув людські кроки. До нього наближався Геракл. Тільки-но підніс герой меч, щоб збити з Прометея кайдани, як почувся в небі клекіт: орел поспішав на свій щоденний кривавий бенкет.
Ухопивши лук, Геракл випустив стрілу. Упав убитий орел у море, геть понесли його хвилі.
Геракл розбив ланцюг, яким було прикуто до скелі Прометея, вийняв з грудей алмазне вістря, яким його було припнуто до скелі. Розпростав Прометей затерплі плечі, зітхнув на повні груди й просвітленими очима поглянув на землю та на героя, який повернув йому свободу.
Зевс наказав Гефестові викувати з Прометеєвого ланцюга каблучку і вправити в неї камінь – уламок скелі, до якої було прикуто титана. Каблучку Зевс звелів Прометеєві надіти й завжди носити на ознаку того, що він, володар світу, не порушив своєї обіцянки і Прометей навіки прикутий до скелі (Давньогрецький міф, виклад В. Смирнової; 480 сл.).
Дайте відповіді на запитання