Робота з літературним твором. "Світлячок" за В. Мельником

Прочитай текст.

СВІТЛЯЧОК

      Щовечора світлячок своїм ліхтариком освітлював стежину, якою ходили мешканці лісу. Метелики, джмелі, павуки – усі раділи з появи світлячка з ліхтариком. А йому теж було приємно робити добро, дарувати комахам радість.
На тій стежині, котру осявав світлячок, лежав гострий камінь. А з віконечка своєї хатинки, що стояла під пеньком, неподалік від каменя, не зводячи очиць зі світлячкового ліхтарика, дивився маленький пустун –скакунець.
– От коли б той ліхтарик погас. Сміху було б! Дядько Джміль, повертаючись додому, зачепився б за гостробокий камінь та й мішок свій із дарунками загубив би. Мені б усе дісталось! А що, коли той ліхтарик погасити?
Він знайшов шматок гуми і змайстрував рогатку. Відчинивши віконце,
скакунець стрельнув прямісінько у ліхтарик світлячка, і той згас.
– Як же мені тепер бути? – засумував світлячок. – Незабаром до своїх осель повертатимуться лісові мешканці. Чи ж втраплять вони обійти той камінь?
А стрибунець причаївся біля віконця й спостерігає, що з того буде. Навкруги зробилось темно.
– Ой! – раптом чує світлячок чийсь голос.
– Правіше ідіть! – крикнув світлячок.
– Чому ліхтарик не горить? У такій пітьмі додому не доберуся…
Все те чує й стрибунець.
Світлячок вийшов на стежину і почав усіх попереджати про небезпеку.
– Світлячку, мене чекає мій малий скакунець. Він дуже боязкий, – сказала мати стрибунця. – То я навпрошки пройду. Швидше буде.
– Мамо! Я тобі назустріч вийшов, – гукнув скакунець, потерпаючи зі страху.
– Який же ти у мене розумник ростеш, – похвалила мати. – Пошукаймо мої окуляри. Вони десь біля гостробокого. Не інакше, якийсь бешкетник ліхтарика розбив… Того, хто робить зло іншому, ніхто не любить. Для того й сонечко не так яскраво світить.
– Мамо! – хотів щось сказати стрибунець, та передумав.
А мати продовжувала:
– Щоб тому, хто нашого ліхтарика розбив, на день народження подарунків не дарували.
– Мамочко! – вигукнув стрибунець . – Тримай мене. Мене злющий камінь за штанці вхопив!
Стрибунцеві здалося, що капосний камінь ворухнувся й ніби почав з нього глузувати.
– Мамочко! Він кепкує з мене!
– Кепкують з недобрих та злих. Ти ж у мене хороший… Чи не так?
Стрибунець не відповів. Він низенько опустив голову, закліпав очима, дістав з кишені рогатку й простяг її матері:
– Це я розбив нашого ліхтарика. Пробач мені, матусю.
– А хіба може бути щасливий той, хто чинить зло? – запитала мати.
Наступної ночі на пеньку знову стояв усміхнений світлячок і високо тримав крихітного ліхтарика. Він освітлював стежину, а скакунець чатував біля світлячка, щоб ліхтарик більше ніколи не згасав. За В. Мельником (380 слів)

Визнач жанр твору.

Що робив світлячок щовечора.

Для чого Скакунець хотів погасити світло ліхтарика?