Прочитай текст.
Чудесні пташки
Петрик жив зі своїми батьками на околиці великого міста.
Якраз навпроти їхнього будинку стояла стара хатиночка. У тій хатиночці жила старенька бабуся. Біля її хатки був невеличкий город, де росли карто-
пля, цибуля, морква, петрушка, з десяток соняшників, а серед городини цві-
ли голубі кручені паничі та червоногарячі айстри. І ще росли там дві яблуні – одна антонівка, а путі вка… Яблуні щовесни рясно цвіли ніжним цвітом, та яблук на них родило мало, бо листя об’їдала гусінь, а як і достигне якийсь десяток, -- усі були червиві…
Чому?
Та тому, що шкідники – плодожерка та золотогузка – звивали собі на яблунях кубельця з яєчками. Навесні з цих яєчок виплоджувалася ненажерлива гусінь, що поїдала яблука. А старенька бабуся не мала сил пообирати кубельця.
Якось Петрик приніс у хату кілька дощечок та почав ці дощечки стругати.
--І що ото ти майструєш? – запитав татко.
--Я, татку, хочу зробити шпаківню! Повісимо шпаківню на каштані, прилетять навесні птахи, оселяться у нас і виведуть діточок. А як шпак, тату, співає, якби ти знав!
Татко посміхнувся.
--Я, Петрику, знаю, як співають шпаки! Вони не лише хороше співають. Шпаки сади наші, наші ліси й поля від шкідників бережуть, від гусені, від сарани, совки… Хочеш, я допоможу тобі шпаківню змайструвати?
Шпаківню повісили на каштані. А на тому каштані, у стовбурі, височенько над землею було невеличке дупло. Через деякий час на гілочку сіла пташка, підстрибнула й пурхнула в дірочку.
--Синичка! – вигукнув Петрик. – Це вона собі кубельце мостить. Треба стерегти, щоб часом собака її не налякала! Тепер у нас на каштані будуть і шпаки, й синички! От здорово!
І таки справді, у дуплі на каштані звили собі гніздечко синички.
Настала весна. Прилетіли шпаки і оселилися в Петриковій шпаківні.
Зацвіли садки…
Дуже рясно цвіли яблуні біля бабусиної хатинки…
Якось бабуся вивела свою кізоньку пастися, побачила Петрика та й каже:
--Ти не знаєш, хлопчику, де взялися пташки – шпаки і синички? Вони геть чисто всі кубельця гусені на моїх яблуньках поклювали.
--То наші шпаки і наші синички, вони на нашім каштані живуть.
Восени на бабусиних яблунях рясно-рясно вродило яблук -- і антонівки, і путі вки. (За Остапом Вишнею, 336 слів)