Іван СИНІВСЬКИЙ
В ГРОЗУ
Сумно одному вдома. Діти щодня ходять по суниці, а Женю з собою не беруть: ноги у нього хворі.
— Мамо, скажи, щоб і мене взяли в ліс, — попросив Женя.
І ось одного ранку тітка Ганна зупинила біля хати трьох друзів: Костика, Вову і найменшого Дмитрика, розповіла, про що попросив син.
— Гаразд, — згодилися хлопчики, — хай збирається.
Галявина, на яку привели Женю, була густо всипана суницями — великими, яскраво-червоними і дуже смачними. Вкинеш ягідку в рот — сама тане. Женя радів: нарешті він у лісі! Слухає, як виспівують пташки, дихає запахущим повітрям, збирає суниці.
Швидко наповнювались кошики. І раптом — грім. Він долинув звідкись здалеку і був ледь чутним. Заклопотані ягодами, хлопчики й не гадали, що наближається гроза. Спохватилися тільки тоді, коли грім заклекотав, здалось, над самісінькою галявиною.
— Зараз поллє дощ, — зиркнув на хмару Костик. — Біжимо мерщій додому!..
Женя теж було кинувся за хлопчиками, але спіткнувся. Кошик випав з рук, суниці розсипалися.
Костик і Вова бігли чимдуж, не оглядаючись. Їх підганяли удари грому і великі краплі дощу, що вже лопотів у кронах дерев.
Страшно в лісі, коли осяває небо блискавиця і сильно гримкоче грім, коли дощ ллє неначе з відра.
— Допоможіть! — погукав Женя, впавши на землю.
І помітив Дмитрика. Той взяв його під руку, допоміг підвестися.
— Ходімо, Женю.
— А ягоди?
— За ягоди не переживай, — сказав Дмитрик. — Я своїх відсиплю тобі в кошик…
Тітка Ганна повернулася з роботи, коли дощ тільки починався. Бачить — Жені вдома немає. Накинула на голову клейонку і вибігла з хати.
За селом зустріла Костика й Вову. Вони швидко промчали мимо. Не зупинилися, ніби не впізнали її, Женину маму. «Мабуть, щось трапилось, — ще дужче забилося в грудях серце. — Не треба було пускати дитину в ліс по ті суниці…»
Сина побачила вона на узліссі. Його підтримував під руку Дмитрик. З вдячністю подумала: «Найменшенький, а не залишив Женю одного в лісі…»
Грозова хмара відпливла за небокрай. В блакиті неба знов яскраво засяяло сонце. А Женя вдома пригощав маму суницями, які йому відсипав Дмитрик із свого кошика.
