Речення зі звертаннями, вставними словами. Односкладне речення

Сядемо рядочком, заведем розмову.

Треба бути щедрим і вимогливим до себе.

Пекучий день...Лісів солодкий подих...

Шануй батька свого і матір.

Письменників називають інженерами людських душ.

Довідку видано на вимогу районної бібліотеки.

Давніх друзів не забувають.

Ех, степе мій буйний, люблю тебе.

принаймні

мабуть

наприклад

отже

Прощайте, ниви (М. Коцюбинський).

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу (В. Симоненко).

А йдіть, діточки, полуднувати та й батька кличте! (І. Нечуй-Левицький).

Пусти мене, мій батеньку, на гори, де ряст весняний золотом жаріє (Леся Українка).

Мріє, не зрадь! (Леся Українка).

Раптом погасло світло (П. Загребельний).

Голос криниці, чого ж ти замовк? (Л. Костенко).

Листям увесь час шарудів вітер (Ю. Збанацький).

На жаль, мені довелося розчаруватись (І. Томан).

Погодою у нас на сінокосі, казали, щось років з півтораста завідувала ворона (О. Довженко).

Мабуть, благодатная хвиля надходить… (І. Франко).

Без сумніву, усі люблять таких людей, які охоче розмовляють про те, що цікавить інших (І. Томан).

Зоре моя вечірняя, зійди над горою (Т. Шевченко).

Ой не крийся, природо, не крийся (П. Тичина).

Може, це біль наш, а може, вина (Л. Костенко).

Ягня, здається, веселилось! (Т. Шевченко).

Спи, синочку, міцним сном (А. Грицаюк).

А Їдемо оце до схід сонця в поле (С. Васильченко).

Однак мене морозить… (М. Коцюбинський).

Чесне діло роби сміло (н. тв.).

Такий чудний цей світ і незбагненний... (Б. Антоненко-Давидович).

У селі оповідали по-всякому (Б. Антоненко-Давидович).

Озеро глибоке.

Скоро канікули.

Надворі світало.

Зоряне небо.

Море темне, розбурхане.

Морозний ранок.

Добра душа!.. (М. Коцюбинський).

Скрізь нові будинки (М. Коцюбинський).

Було хмарно й вітряно (Б. Антоненко-Давидович).

Вечоріє (О. Гончар).

На другий день тільки про повінь і говорили.

Сонячні чудесні міста.

Погасло в хаті світло.

Не забудь зателефонувати бабусі.

З поля тягне холодом

може

звичайно

все-таки

по-друге

Привітай же, моя ненько, моя Україно, моїх діток нерозумних…

Приємний холод пройшов по його тілу і приніс йому полегкість…

Стоїть зима.

Море шуміло монотонно, ласкаво, заспокійливо.

Отже, розумовий розвиток людини цілком залежить від зв’язків із навколишнім середовищем.

Мріє колись ти літала орлом наді мною.

Рости, міцній, моя Вітчизно, во ім’я щастя на землі!

Чи справдi так було, чи, може, хто збрехав…

Генерал, видно, був чимось не зовсім задоволений.

"Заповіт" знають далеко за межами нашої країни.

На сизих луках скошено траву.

У сіні вогню не сховаєш.

Рости, моя пташко, мій маковий цвіте, розвивайся, поки твоє серце не розбите ...