Речення з однорідними членами

Осінь позолотила гаї і діброви.

Тріснув останній корінець, і пеньок нахилився убік.

Облетіли клени і каштани.

Зійшли сніги, шумить вода.

Сніг покрив кущі, замів дороги.

І сонце світить, і сніг куриться.

Дощ січе воду, камінь.

Ми розминулись в часі і у просторі.

Віє свіжістю лугу й ріки у вікно.

Співає осінь щиро й журавлино.

В теплий вирій летять восени журавлі, а весною вертають.

Настане душне, гаряче літо.

За лісом широкі поля поволі й лагідно спускалися вниз.

Каштани хитають привітним і теплим гіллям.

Сірі води густо спливали з сірого неба на посірілу землю.

Прокидалось усе та цвіло навкруги.

Подяка вам за все: і за довір'я, й за любов.

Всюди було рівно, біло.

Все тут мовби однакове: і похилені до води вільхи, і засніжені береги.

Лози, висип, кручі, ліс - усе блищить і сяє на сонці.

Все знайоме і рідне до болю в душі: і криниця в саду, і червона калина.

підмет

додаток

обставина

Хай буде в нас усе казкове: обличчя, одяг і душа.

І добре тобі і весело на білому світі жити.

Десна тихо і плавно котила хвилі до Дніпра.

Серед долини зеленіють густі та високі верби.

Тужлива пісня зринає з сопілки та не розважає тужливого серця.

Наступав холодний та сумний вечір.

Вітер був просякнутий холодом, і запахом сіна.

Сонце зігріло і сніг, і густий садок і річку в балці.

Киплять, ревуть і піняться потоки.

Весь степ, і лиман, і озеро, і море: все закуталось у якийсь чарівний тихий світ.

Все блищить новизною: будинки, посадки, вулиці, квіти.

Поволі все зникає - море, скелі, земля.