Речення із вставними словами

Навіть весна посміхнулася зорям.

Отже травень завітав до нас у гості.

Ми безумовно раді зустрічі із теплою весною.

Будь ласка заспівай нам пісеньку веселу.

Що таке по-вашому життя?  

На щастя і любов я маю право.

Щось насправді чудне відбулося.

Хтось на радість людям викопав криницю.

В щастя вони вірять, як у долю і ніщо ту віру не може похитнути. 

Хлопці про наші плани на це літо навіть не здогадувалися.

Бали хризантем проводять як правило наприкінці листопада.

Інколи найщиріша правда здається такою неправдоподібною.

Майже вас не розумію.

Як кажуть за дурною головою — ногам діло.

Навіть часом сліпну від краси.

Він принаймні вибачився. 

Щось в душі немовби обірвалось.

Йому навіть докоряли.

Зустріч принаймні відбулася.

Мабуть над усе до загину треба віри людині в людину.  

Того дня на дорогах, як навмисне, були затори.

Ти, мабуть, не знаєш, що наша дивізія носить ім'я мого рідно­го міста

Звісно, чумаки завжди рушають до схід сонця, щоб захопити холодку

І ось, нарешті, вершина.

Мова   це без сумніву  фундамент культури.

Буває часом сліпну від краси.

На жаль  чудес на світі не буває.

Може  ви чули як пахне земля? 

Здається, з-за лісу з’явилася темна хмарка.

Вітру нема, а хмарка на диво сунеться.

По-моєму, то величезна зграя шпаків.

Виявляється, вони восени завжди збираються у зграї.

Ти, напевно знаєш, що у ніч перед Різдвом трапляється щось таємниче.

Ти напевно, знаєш, що у ніч перед Різдвом трапляється щось таємниче.

Ти, напевно, знаєш, що у ніч перед Різдвом трапляється щось таємниче.

Ти напевно знаєш, що у ніч перед Різдвом трапляється, щось таємниче.

по-перше 

зрозумійте 

здається 

дивна річ       

Мені тепер відкрилося, нарешті, що людина створена для любові, для кохання, для зачарованості й захопленості.

Безумовно, ти хоч не феномен, але спритний чоловік.

Живу, як знаєте, я на хуторі, якраз на узліссі.

Увечері, справді, пішов дощ.

Боже, яка моя мама красива – як на іконі Марія. 

 Найвідоміший я у своєму селі після Гоголя, звісно, і після Тараса. 

Улас Самчук вважав, що література покликана, по-перше, відображати життя, по-друге, нести в собі моральну істину, тобто бути повчальною.

Не сходить сонце на Вкраїні, напевне, й місяця нема.