Пунктуаційні норми

Буде бите царями сіянеє жито! (Т. Шевченко).

Долинка вишита сонцем пускає їм в очі веселі сліпучі зайчики (М. Стельмах).

Рівно й спокійно дише натомлена з праці земля (М. Рильський).

На випускний вечір до закинутої в полтавські степи школи не приїздили ні Тичина ні Вишня (П. Загребельний).

Маленькою хмаринкою темніє над глибоким яром закинутий у степу хуторець (С. Васильченко).

І раптом, налетів шквальний вітер, здійняв у повітря здорову хмару пилу (С. Васильченко).

На сивій од роси траві по долу пасуться коні (Григір Тютюнник).

Жебонять голоси, як весною набрана з річки вода (В. Терен).

Молодий парубок сидів на возі і навіть не поганяв волів (І. Нечуй-Левицький).

Руки твої роботящі – ось твоє щастя (О. Підсуха).

Студентство вищих шкіл – то найкращий цвіт нації (І. Огієнко).

Ще в давньому світі вчені прагнули скласти універсальні довідники з усіх галузей знань – енциклопедії (Н. Руденко).

День, вечір, ніч, ранок — все біле, все тьмяне (Леся Українка).

Педагогічна спадщина В. Сухомлинського – є скарбом української нації (3 журн.).

А над усім тим густо стелиться дух свіжого степового сіна (С. Васильченко).

Незабаром у плавні прийшла тиха спокійна осінь (3 журн.).

В зеленім березовім гаю над Дністром весело щебетали пташки (І. Франко).

Як я вас люблю лісові осінні гості (О. Донченко).

Вишгород розкинувсь по широкому невисокому шпилі (І. Нечуй-Левицький).

Повітря було наскрізь сухе не випадала навіть роса на світанку (О. Гончар).

Вершники здавалось зрослися з підібраними грудастими кіньми (М. Стельмах).

Було очевидно що вчора про підготовку до нападу ніхто нічого не знав ( М. Стельмах).

Дахи в український селах були переважно солом’яні (3 журн.).

У виробах народних майстринь Полісся переважають здебільшого червоний та чорний кольори (3 журн.).

Вдома Семен довго розмірковував як краще побудувати свій виступ на зборах (3 журн.).

Неволя як той чад задурманила людям голови (Панас Мирний).

Культ вогню як відомо дійшов до нас із язичницької доби (В. Скуратівський).

Досить у народу знищити пам’ятки культури і він уже в другому поколінні перестане існувати як самостійна нація (3 журн.).

Я квітку не можу зірвать бо їй як людині болить (В. Сосюра).

Україно моя мені в світі нічого не треба тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти.

Не по формі зустрічаєте старших лейтенанте!

Ти живий я вірю друже не підвладний смерті ти .

Ой летіла зозуленька все вгору та вгору .

Прощай синє море безкрає просторе

В тихому осінньому погідді осокори стояли під сонцем, наче вилиті з прозоро-жовтуватої вощини

Десь спереду гукнув паровоз і здригнулись вагони.

Першим порухом Олени було бігти, попередити, захистити .

Пурхне очеретянка понад водою, сяде на комишину і гойдається разом із нею.

Тоді бійці, товплячись біля вікон, з радістю впізнавали штурмовані свої верховини, голосно звертались до них, як до живих істот

а

б

в

г

д

а

б

в

г

д

Життя торкає серця струни чулі і я на крилах пісні лину знов.

Сонце зійшло і враз над Києвом знялося ревище гудків.

Багряний вечір догорів і попіл падає на місто переливається намисто понаддніпрянських ліхтарів.

Коло хат у садках темніли купи вишень і стриміли здорові старі дикі груші.

Це були чудові вечори і я їх ніколи не забуду

Місяць схиляється на захід, золотіє, втрачає чітку металевість контурів.

У неділю рано, як сонечко грало, виряджала мати дочку в чужу стороночку.

Минулеє вмерло, і вмерли гучні ті згадки про долю криваву.

Погулявши коло бджіл і наївшись огіркових пуп’янків, натрапив я на моркву .

А Орися росла собі, як та квітка на городі.