Пунктуаційна норма

Хай я не люди, ну й Хома не чоловік.

Більшість це ще не значить всі.

Трава в росі.

Він рідний нашим городам і селам.

Хліб усьому голова.

Бідна волошко, чому ти у житті, а не на клумбі волієш рости?

Не можна кажуть людині помолодшати, а подобрішати - завжди можна.

Сіре кошлате небо - зависло над задимленим Петороградом.

Рости, міцній, моя Вітчизно, во ім'я щастя на землі!

Мріє не зрадь!

Сій сіваче, в людські груди правди вічної добро.

Благословенний будь мій рідний, краю!

Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву.

Чужі недоліки видно краще.

Видно було вже пізно бо ніде по хатах не світилося.

Із пагорба видночудові сільські краєвиди.

Мужню силу хоч похилить горе та не зломить в підлість не поверне.

Баштан жовтіє плнад яром Курінь безверхий ніби спить.

Тільки один Варчук стояв біля вікна спокійний.

Я син простого лісоруба Гуцула із Карпат.

Уже під захід сонця лелека натомлений за день, повернувся до свого гнізда, й обважнілий, поринув у солодкий сон.

Уже під захід сонця лелека, натомлений за день, повернувся до свого гнізда й обважнілий, поринув у солодкий сон.

Уже під захід сонця лелека, натомлений за день повернувся до свого гнізда, й обважнілий, поринув у солодкий сон.

Уже під захід сонця лелека, натомлений за день. повернувся до свого гнізда, й, обважнілий, поринув у солодкий сон.

Сумління - річ тендітна і марка.

Виє вовк - ночей моїх соліст.

Сухі гілки - це вже вінок терновий.

Всесвіт - цей акваріум планет.

У тилу у війсковім лихолітті люди працювали не покладаючи рук.

Причаївшись у малині під смородиною я слухав бабині молитви.

То запахи осінніх хризантем змішавшись з димом розірвуть нам груди.

Над хатою піднялись у небо голуби знаменуючи мир і благодать.

Хто своє носить, той чужого не просить.

Національна своєрідність зближує нації, а не роз'єднує їх.

Дорога зіп'ялася на невисокий перевал і круто збігла вниз по вапнистому білому схилу.

Усе іде, але не все минає над берегами вічної краси.