Пунктуація

А тим часом місяць пливе оглядать небо й зорі та землю й море.

У моїй душі бриніли людські голоси і ні вдень ні вночі не давали спокою.

Підемо до лісу або в гай на прогулянку.

Жовтороте ластів’ятко силилося вилетіти з гнізда та ще не змогло.

Пізньої осені на зритій землі поплуталась гарбузова огудина.

… кидаю всі невідкладні справи та йду в поля далекі.

… у цей час народжуються нові потаємні мрії та сподівання.

… час пробудження природи від тривалого зимового сну.

… ласкаву, сонячну, повну радісних пташиних переливів.

… коли з-під снігу виглядають перші блакитні проліски.

Ще великий Микола Гоголь, наш славний земляк, захоплено говорив про мову українського народу.

Кінь вийшов на сизу піщану косу і струсивши воду, відчув себе вільним, сильним, непереможним.

На оболоні, залитій водою, походжали на певній відстані один від одного, поважно переставляючи ноги, лелеки.

Женеш свою корівчину пасти в поле, десь за тобою сонце, сходячи, крізь дерезу спілим кавуном червоніє.

Дівчина ступає на палубу, і літній слуга вслід їй виносить велику клітку з пернатим красенем – вінценосним журавлем.