Пунктуація

Є в нас сила і правда, і слава, і земля своя рідна й свята.

Шумить і шепче, і тривожить зрадливий дощ із-за кутка.

Їхав, їхав козаченько лугом, долиною та лісочком, та садочком до своєї милої.

На Колимі запахло чебрецем, і руто-м’ятою, і кропивою.

Горе, кажуть за горе чіпляється.

Товариш, видно, не зрозумів жарту.

Життя (кажуть) прожити — не поле перейти.

І от, нарешті, засиніли Дніпропетровщини лани.

О панно Інно, панно Інно, любові усміх квітне раз — ще й тлінно.

Ой, братику ріднесенький, снився мені сон дивнесенький.

Дозволь мені великий господине, розважити книжками смуток твій.

Ой, ви зорі ясні, де ви бачили більше кохання?

Усе геніальне просте.

Собор як свіча.

Мова одяг думок.

Ти втілення добра.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

І журиться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад.

Лиш храм збудуй а люди в нього прийдуть,

Танула сиза мла й у первісній величі сходило сонце.

Місяць схиляється на захід, золотіє, втрачає чітку металевість контурів (3. Тулуб).

У неділю рано як сонечко грало виряджала мати дочку в чужу стороночку (Нар. творч.).

Минулеє вмерло, і вмерли гучні ті згадки про долю криваву (Б. Грінченко).

А Орися росла собі, як та квітка на городі (П. Куліш).

Сомко, щоб помагати Шрамові або лютувати на комишників, замість того сам давай рятувати од смерті Кирила Тура.

А Сомко, щоб помагати Шрамові, або лютувати на комишників, замість того, сам давай рятувати од смерті Кирила Тура.

А Сомко, щоб помагати Шрамові або лютувати на комишників, замість того, сам давай рятувати од смерті Кирила Тура.

А Сомко, щоб помагати Шрамові , або лютувати на комишників, замість того, сам давай рятувати од смерті Кирила Тура.

Розумні люди вчаться для того, щоб знати, нікчемні – для того, щоб їх знали.

Не проминіть ніколи людину, не привітавши її і добре слово їй мовте.

Брехливий чоловік як вугіль, хоч не спалить то очорнить.

У народі кажуть – “Де закопана пуповина, там і Батьківщина”.