Присудок

Твоє життя-то зорі світанкові,то сонце у негоду,дощ у спеку

Десятки шкіл розпочали навчальний рік у нових приміщеннях.

Кожен з нас любов свою зберіг від зради, від зневаги й від смерті

Чорне море омиває Кримський півострів.

Ой три шляхи докупи зійшлися

Море було безбарвне ,аж чорне

Гірські печери ще затоплені водою.

Будуть тебе кликать у сади зелені хлопців чорночубих диво-наречені

Щире кохання не вкрите серпанком.

У ці дні починає світати о шостій

Вести всі роботи з дотриманням графіка-золоте правило.

Починає світати над лісом червоною барвою.

Гарним був Київ цього свіжого осіннього ранку

Передавати досвід молодим- найбільше щастя.

О вісімнадцятій тридцять будь обов'язково вдома

Будить спогад давня пісня,пада в трави і зника

Художник щоразу все мусить відкривати заново

Сорок вісім могутніх струменів злилися в один велетенський водоспад

А три покоління селянського дому вмістилися на знімках старого альбому

Благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті

У містах земля одягнена в камінь і залізо.

Гомоніти з великим начальством було для мене втіхою.

У справедливих армій доля завжди прекрасна.

На гіллі рясному цвіт немов сніжинка

Горобці в піску сипкому -ніби діти у ставку

Ліс стояв спустошений,розхристаний та дикий.

Життя стає радістю для кожного в ріднім краю

Я менш за все схильний проповідувати благодушність

Будуть вишні, акації,клени так привітно,тепло шуміть

Я хочу сказати серцем вистраждане слово

Обрій почала огортати все густіша темрява

Осляча голова мусить думати не менше за конячу

Розпрягайте,хлопці, коні та лягайте спочивать.

Людські тривоги і боління я прагну в слово перелить

Я хочу в пісню колисковц вернутися бодай на мить

Скорить повинні дощову ми непокірну хмару.

Осінь сіла відпочити на сосновому пеньку.

Мить чекання здається вічністю

За горою високою велике озеро

Дерева химерніші за власні тіні

Мені осіння ніч короткою здається

Високе море починає синіти.

Буду матері слово я в серці носити

Лише гуртом пустелю можна перейти.

До чистої мети треба йти чистою дорогою.

Починає жевріти схід сонця.

Треба твердо нам в бою стояти

Так, я буду крізь сльози сміятись

Я вірші став писати під вечір золотий

Шевченко близький нам своїми ідеалами вільної людини.

Вже день здається сивим і безсилим

Степ у цю пору весь залитий сонцем.

Яким же ти розкішним став ,мій степе!