Прислівник. Робота з текстом. ГР ІІ

Прочитайте текст. Визначте стиль мовлення, запишіть.

Чарівник

І сонце ясне на небі – і смуток легкий бере. Шевченко стоїть коло Золотих воріт, перед ним мольберт із чистим листком паперу – не поклав сьогодні на той папір ані лінії. Може, від того тенькнуло його серце, наче птах крилом зачепив, ставав відтак замислений та суворий і слухав мимохіть свій неспокій. Побіч росло дерево, вітер грав на його листі, і світлотінню сітка в ногах у маляра хиталася й тріпотіла, мінилася і коливалася. Знову наблизив руку з олівцем до паперу, але та знову безсило впала. Закинув різко голову: вгорі лежало зелене шатро, і пробивалося крізь нього сипучими синіми спалахами небо.

Хтось десь плакав. Шевченко повернувся занепокоєно й насурмив брови. Ішло по вулиці мале дівча, ішло собі та й плакало, і мало воно залите сльозами лице. Рот був гірко скривлений, а кулачок тер і тер око, наче хотів витерти з нього ще більше сліз.

Агов! – гукнув тихенько Шевченко. – Чого це ти плачеш?

Дівча спинилося, розтулило рота, розширило оченята і на мить припинило плакати. Дивилося на широкоплечого вусатого дядечка, що усміхався до нього так, як усміхалося сонце в одній з бабусиних казок, і йому здалося, що, може, то і є воно, оте сонечко з казок. Дядько стояв на пагорбі, і вся його постать була оточена зусібіч жовтавим світлим обрамленням, може, через те, коли всміхався той дядечко, щось таке чудне робилося, сміялися й зморшки біля очей, і очі, і вуса, і все його кругле обличчя.

Складіть і запишіть 3 питання до поданого тексту.

Чарівник

І сонце ясне на небі – і смуток легкий бере. Шевченко стоїть коло Золотих воріт, перед ним мольберт із чистим листком паперу – не поклав сьогодні на той папір ані лінії. Може, від того тенькнуло його серце, наче птах крилом зачепив, ставав відтак замислений та суворий і слухав мимохіть свій неспокій. Побіч росло дерево, вітер грав на його листі, і світлотінню сітка в ногах у маляра хиталася й тріпотіла, мінилася і коливалася. Знову наблизив руку з олівцем до паперу, але та знову безсило впала. Закинув різко голову: вгорі лежало зелене шатро, і пробивалося крізь нього сипучими синіми спалахами небо.

Хтось десь плакав. Шевченко повернувся занепокоєно й насурмив брови. Ішло по вулиці мале дівча, ішло собі та й плакало, і мало воно залите сльозами лице. Рот був гірко скривлений, а кулачок тер і тер око, наче хотів витерти з нього ще більше сліз.

Агов! – гукнув тихенько Шевченко. – Чого це ти плачеш?

Дівча спинилося, розтулило рота, розширило оченята і на мить припинило плакати. Дивилося на широкоплечого вусатого дядечка, що усміхався до нього так, як усміхалося сонце в одній з бабусиних казок, і йому здалося, що, може, то і є воно, оте сонечко з казок. Дядько стояв на пагорбі, і вся його постать була оточена зусібіч жовтавим світлим обрамленням, може, через те, коли всміхався той дядечко, щось таке чудне робилося, сміялися й зморшки біля очей, і очі, і вуса, і все його кругле обличчя.

З поданого уривку випишіть 6 прислівників, визначте їх розряд за значенням.

І сонце ясне на небі – і смуток легкий бере. Шевченко стоїть коло Золотих воріт, перед ним мольберт із чистим листком паперу – не поклав сьогодні на той папір ані лінії. Може, від того тенькнуло його серце, наче птах крилом зачепив, ставав відтак замислений та суворий і слухав мимохіть свій неспокій. Побіч росло дерево, вітер грав на його листі, і світлотінню сітка в ногах у маляра хиталася й тріпотіла, мінилася і коливалася. Знову наблизив руку з олівцем до паперу, але та знову безсило впала. Закинув різко голову: вгорі лежало зелене шатро, і пробивалося крізь нього сипучими синіми спалахами небо.

Випишіть прислівник, який утворився шляхом складання основ.

Дівча спинилося, розтулило рота, розширило оченята і на мить припинило плакати. Дивилося на широкоплечого вусатого дядечка, що усміхався до нього так, як усміхалося сонце в одній з бабусиних казок, і йому здалося, що, може, то і є воно, оте сонечко з казок. Дядько стояв на пагорбі, і вся його постать була оточена зусібіч жовтавим світлим обрамленням, може, через те, коли всміхався той дядечко, щось таке чудне робилося, сміялися й зморшки біля очей, і очі, і вуса, і все його кругле обличчя.

Поясніть, чому прочитаний вами текст називається "Чарівник"?

Випишіть будь-який прислівник, зробіть його морфологічний розбір.

Хтось десь плакав. Шевченко повернувся занепокоєно й насурмив брови. Ішло по вулиці мале дівча, ішло собі та й плакало, і мало воно залите сльозами лице. Рот був гірко скривлений, а кулачок тер і тер око, наче хотів витерти з нього ще більше сліз.