Прийменник. Сполучник

з’єднує однорідні члени речення й частини складного речення;

вносить додаткові відтінки значення  або служить  для утворення способів дієслів;

виражає залежність іменника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні та реченні;

особлива частина мови.

без, від, понад, окрім;

із-за, навколо, у зв’язку з, поперед;

кінець, у,  з- між, коло;

на, через, попід, із.

близько;

всупереч;

проти;

у зв’язку з.

На столі лежали стиглі яблука і червонясті груші.

Без роботи ані хліба, ані хати.

Уночі панують сови та сичі.

Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів.

руйнування  (в) наслідок дощу;

усі числа (за) винятком одного;

їхали (в) здовж річки;

робота (що) до відновлення фортеці.

бо, а начебто, багато;

або, тому що, з-поміж, у;

вздовж, понад, чи, то;

й, але, ніби, ні...ні.

Цвітуть лугові квіти, над ними гудуть бджоли.

Я хочу в подарунок біленьке кошеня.

Осінній дощ навіває спогади про літо.

Засіявся ранок, а косарі вже вийшли в поле.

Здавалося, немов(би) на блідому обличчі засяяли два величезні самоцвіти.

Залунали пташині голоси, (як) тільки зблиснув перший промінь сонця.

Ставний парубок, (не) наче молодий дубок.

Що(б) мати добрі знання, треба багато працювати.

як, мов, тому що, коли

або, проте, однак, та

нібито, хоча, поки, то

чи...чи, що, неначе, якщо