Прийменник. Сполучник

Прийменник — незмінна службова частина мови, що виражає залежність іменника та займенника від інших слів.

Прийменник — незмінна повнозначна частина мови, що вживається для зв'язку однорідних членів речення.

Прийменник — незмінна службова частина мови, що вживається для зв'язку частин складного речення.

Прийменник — незмінна службова частина мови, що виражає залежність іменника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні та реченні.

Навколо білий холод і зима.

Навкруги панує мертва, прикра тиша

Забіліли сніги навколо Києва.

Неподалік радісно й велично літали журавлі над молодими травами.

Із(за) лісу, з(за) туману місяць випливає.

Тече вода по(під) горою до самого гаю.

По(за) хатами тяглися виноградники.

Ллється з(по)за хмар проміння тепле і голубувате.

По, над, попід, з- над;

посеред, наприкінці, для, попри;

задля, побіля, поміж, із-під;

в, до, біля, із.

Геть понад морем, над хвилями синіми в'ються, не спиняться чаєчки білії.

Дорога гадюкою звивалася вздовж потоку.

Поза хатами тяглися виноградники.

Зпід лісового корча б'є джерельце чистої води.

Покласти на парту, висіти над столом, розташуватись біля річки, сидіти при дорозі, співати біля хати.

Взяти зі столу, бовваніти на високій горі, росли посеред лісу, виднітися з-поміж дерев, охнув від жаху.

Зупинитись близько лісу, жити під лісом, сидіти край столу, потемніла в річці, діяти згідно з законом.

Відпочивати під час канікул, видно у пітьмі, хрустить під ногами, розташуватись на мочарі, діяти за правилами.

Чекати з неба, розливати по землі, засинілась над рікою, розмовляти з другом, закричати від болю.

Причинові, часові, умовні, мети, єднальні.

Часові, умовні, мети, порівняльні, розділові.

Причинові, часові, умовні, мети, допустові, порівняльні, з'ясувальні.

Мети, допустові, порівняльні, з'ясувальні, часові.

Часові, умовні, причинові, єднальні, допустові, з'ясувальні.

Сполучник — службова частина мови, яка вживається для зв'язку частин складного речення і виражає смислові зв'язки між ними.

Сполучник — службова частина мови, яка вживається для зв'язку однорідних членів речення.

Сполучник— службова частина мови, яка виражає залежність іменника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні та реченні.

Сполучник — службова частина мови, яка вживається для зв'язку однорідних членів та частин складного речення і виражає смислові зв'язки між ними.

наче, щоб, коли

а, зате, і

так що, але, та

бо, та, тому що

Я люблю тебе за /те, що ти є на світі.

Треба багато вчитися, що/б знати хоч трішки.

Учень розповів товаришам про/те, як відпочивав улітку.

Що/б ти не робив, все одно не зможеш нічого змінити.

Рука її завмерла, щоб випадково не струсити бджолу на землю.

Мрії вже щезли, мов птах розвіяв їх крильми.

На гору доступитися нелегко, зате з гори зручніше боронитись.

Оксана думала, що вже давно стемніло.

але, проте, зате

тому що, і, коли

поки, але, та

бо, та, тому що

Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя.

Якщо втрачено все, залишається совість.

Як би було десять рук, то усім би робота знайшлась.

Вікна блідли, за те димарі золотило вже сонце.

Щоб у серці не таїлось, на лиці усе відбилось.

Для того коваль обценьки бере, що/б рук не пекло.

Що/б то був за швець, коли б усім на один копит чоботи шив.

Що/б там не казав. а кожне слово наперед обміркуй.

Товче воду, що/б збити масло.

Що/б руки вміли, треба працювати головою.

Що/б вода не принесла, вона ж і забере.

Хочеш ти, що/б пісню я для тебе склав.