Просте ускладнене речення (звертання, вставні слова)

Ти виростала квітла й наливалась і втілилась в медвяний виноград.

Ні ти не вмреш ти щастя поховаєш під білим покривом несправджених надій.

Квітки цвітуть і золотом багряним немов огнем долина пойнялась.

Мріє та ж ми вже навік попрощалися

Ой Дніпре мій, багато, ти, батьку, у море носив козацької крові.

Зоре моя вечірняя, зійди над горою, поговорим тихесенько в неволі з тобою.

Любітеся, брати мої, Украйну любіте, і за неї, безталанну, Господа моліте.

Йди в тисячоліття, рідна мово, до сердець і душ людських доходь.

Не рівняйте мене, пане виборний, з городянками: я не вередую і не перебираю женихами.

Я не розчарувався, пане генерал. Край вартий того, щоб ради нього ставити на карту наш капітал.

Дорога Ксеніє Петрівна, сувора і вимоглива вчителько, я бачу велику турботу у ваших очах.

Вчителько моя, зоре світова, на Вкраїні милій, в рідній стороні.

Не шуми ти, лугу, і не гасніть, далі!

Ти припав, мій син, до лиця мудрої кринички польової.

Мій отчий дім незабутній, зі мною скрізь твоє тепло.

За руку беру тебе, слово, як юнку, як рідну дитину, на руки беру.

Я принаймні знаю правила поведінки в громадських місцях.

Хлопці про наші плани на це літо навіть не здогадувалися.

Бали хризантем проводять традиційно наприкінці листопада.

Інколи найщиріша правда здається такою неправдоподібною.

Ви зараз звичайно можете передумати їхати в це відрядження

Повітря здається п’янким і прозорим.

Та ніч була на диво схожа

Мені здається що осінь до мене приходить уві сні.

На диво коло цього питання він найбільше морочився

І сіни і кімнати були заставлені скринями скриньками та усякими пакунками з князівським добром.

Невихід на співанку трьох голосів вона безсумнівно сприйняла б як тяжку особисту образу.

Старше покоління свідок іншого життя показувало ще на долонях мозолі від шаблі.

Нічна задуха насичена була сильними пахощами татарського зілля куширу зогрітої води.

першому

другому

третьому

четвертому

Щоб ти, ясеню, став ще вищий, а ти, руто, красніша, а ти, парубче, сміливіший, а ти, дівко, миліша.

Поклін тобі моя, зів’яла квітко, моя розкішна невідступна мріє!

Гей нові Колумби й Магеллани, напнемо вітрила наших мрій!

Моє село, земний тобі уклін за молодість, за світло отчих стін...

О, Україно, молюся за мову і за вроду твою калинову, від якої добрішим стаю.