Просте ускладнене речення. Речення з однорідними членами

Як хороше, мій друже, мій брате, коли тобі йде дев'ятнадцятий рік!

І так їй весело, старій, так легко, неначе вона помолодшала.

Наумиха, напнута чорною хусткою, з складеними на грудях руками, стояла, спершись на ріг безверхої хати.

Гаї, садки, урочища,хати, дерева, клуні - усе нашіптувало йому казки дитинства.

Любив дід гарну бесіду й добре слово.

Кривда правду переборе, і від того бідним людям гое.

З городу не біжить - вихором вилітає Мар'яна.

І річки плин, і вітер подніпровський несуть веселі наші паруси.

Любив дід гарну бесіду й добре слово.

Кривда правду переборе, і від того бідним людям гое.

З городу не біжить - вихором вилітає Мар'яна.

І річки плин, і вітер подніпровський несуть веселі наші паруси.

Ось засиніли на небосхилі попруга, чи ліс, чи гори.

Думки, надії і причали снів мені давно нічого не пророчать.

Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слободою.

Люблю твій малиновий усміх і святкову розкриленість барв.

Погідне, блакитне небо дихало на землю теплом.

Тютюн був високий, густий-прегустий.

Покотилась зірка з вечірнього неба, вітер листя зірвав з пожовклого клена.

Веселе сонечко сховалось у веселих хмарах весняних.

Мати заклопотана зажурена марна.

Темні й невисокі гори здавались вищими серед гладенького рівного степу.

Настала ніч беззоряна глуха.

Маяли над нами жовті голубі червоні метелики.

Вітер в гаї нагинає лозу та тополю.

Цілу ніч надворі виє хуга, плаче, деренчить з віконним склом.

Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка.

Так фіолетово, так синьо при хаті півники цвітуть.

Любив дід гарну бесіду й добре слово.

Вітер в гаї нагинає лозу та тополю.

Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слободою.

Гаї, садки, урочища,хати, дерева, клуні - усе нашіптувало йому казки дитинства.

Цілу ніч надворі виє хуга, плаче, деренчить з віконним склом.

Вітер в гаї нагинає лозу та тополю.

Думки, надії і причали снів мені давно нічого не пророчать.

І річки плин, і вітер подніпровський несуть веселі наші паруси.

У сірому туманному світанку загорівся бій.

Рівний залитий сонцем степ одразу принишк.

Темніє пучок свіжих кучерявих польових волошок.

Круглі зелені широкі верхів'я вкрили ліс ніби щатрами.

Над озером пливла м'яка тендітна тиша.

Посмішка освітила її старе вив'ялене обличчя.

Падав тихий лапатий сніг.

Небо висвічувалось чистою ясною блакиттю.

Наближення зими у всьому серце чує і в шелесті лісів і в вітрі і в стежках.

Скрізь червоно на небі на узгір'ях і на горі

Все зникло наче в казці місто гори поле гай.

Бадилина пташка кущик усе звикає до життя в сутінках.