Просте ускладнене речення

Ніч була темна, тільки на небі ясно блищали зорі.

Пісня дише голосом, мовить поле колосом.

Розходилась хуртовина, снігом вікна укриває.

Всюди зробилося темно, тільки небо палало.

Хворих відвідуйте щедро, щиро гостей вітайте.

На вустах розцвітає слово і любистково, і барвінково.

Земля євшанна, тополина - то неповторний рідний край.

Перекидом, колесом, вистрибом вибігали діти надвір.

Стоять осінні клени у барвах золотих, і дивляться на мене.

Дорога лугами, ярами стрибала, і раптом у річку упала.

Місяць безжурно дивився на гори, долини, та сонне місто.

Тече вода в синє море, та не витікає.

Потривожене сіно війнуло і літом, і Святвечором.

Дрімають степи й гаї дрімотою мирною й плідною.

Спить Україна, ярки й переярки, хутори й села.

Листопад гойда гілки, і розтрушує листки.

На лугах уже трави сонцем, соками, вітром налиті.

Нам хвилі гомонять дніпрові, гаї й лани понад Дніпром.

Павутиння лежить скрізь на бур'янах, на грудках землі, на капусті.

І цвіт, і грім, і дощ, і град я серцем спраглим все приємлю.

Співай же пташечко пісні, лікуй душевні рани!

Ти знов оживаєш надіє!

Дзвенить, бринить, гуде крилата твоєї мудрості бджола.

Україно ти для мене диво!

Прилітайте ластів'ята, до моєї хати!

Вечірнє, сонце, дякую за день!

О, мово рідна, своє гаряче серце віддав тобі я недарма!

Душа полів, ти пам'ятаєш стерні?

Чекай, грибе, і тебе хтось здибле!

Вчіться діти, мудра книжка скаже вам чого багато.

Іди, іди, дощику, зварим тобі борщику.

Добридень тобі, Україно моя!

У чому власне чудо Паганіні?

У ріднім краї навіть дим солодкий.

Буває часом сліпну від краси.

Здавалось загримів десь на небі грім.

На жаль, не здійснились гетьманські надії.

Сон, кажуть, Божа благодать.

Видно, вірять люди в чудеса.

Там зірка одна велика, можливо зоря Господня.

Так що відійдіть, будь ласка, хто боїться.

Здавалось світ увесь заснув.

Біда біду, як кажуть перебуде.

Кажуть море Янтарне вимиває шматки янтарю.