Просте ускладнене речення

Одним запалені вогнем ми перешкоди всі долали.

Хліба змиті дощем яскраво зеленіли.

Тільки обмиті лихою годиною напівзруйновані димарі стояли як німі свідки нещастя.

Село зачароване зоряним небом синіє розкиданими хатками.

У кімнаті не було нікого, крім господині та її подруги.

Гострі силуети гір, ніби вирізьблювалися на тлі голубого неба.

Завдяки рішучим діям командира бій було виграно.

Хлопці успішно склали всі іспити, в тому числі з математики.

Дівчинка була гарна як квітка.

Головченка всі знали як прекрасного фахівця.

Софійський собор був збудований як головний храм давньоруської держави.

І раптом він як засміється.

О дівчино моря звідки й куди лежить твій шлях?

Люблю цю тишу мрійну вечорову коли виходить місяць у діброву.

Будь славен день багатого врожаю прозоре небо підіймайся вище.

Запалай мій вогнику крилатий полум’ям привітним і незлим.

Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву.

Старі люди по дідовому кашлю вгадували навіть погоду.

Всяке трапитись може на довгім віку.

На жаль чудес на світі не буває.

Отже не пускайте слів попереду думки.

Пісня, здавалось, бриніла в ньому.

3 гори почали з’їжджать дві повозки, запряжені добрими кіньми.

Згорнувши намітку, Джериха помогла синові складать білу свитку.

Наляканий громовицею кінь тихенько заіржав.

Річка посріблена місяцем вилася попід горою.

І дощами вмиті журавлі в блакиті одлітають у тривожний дальній шлях.

Ніким не помічений сідаю в затінку дерев.

Вишні зацвівши в росах заплачуть.

Вона читала лежачи на ліжку.

Працював не покладаючи рук.

Біг не чуючи ніг.

Похлипавши гармошка починає снувати й прясти розлогу мелодію.

Затамуваши подих всі дивилися на водоспад.

Штовхаючись і поспішаючи на берег виходили пасажири.

Жінка йде поволі і трохи зігнувшись.

Тут все моє і луг, і гай.

День, вечір, ніч і ранок все біле, все тьмяне.

Січ дала нам видатних полковників, славних державних діячів, Наливайка.

Бадилина, пташка, кожен кущик усе звикає до життя в сутінках.

Зникає поволі все море, скелі, земля.

Місто, гори, поле, гай усе зникло, немов у казці.

Все тут і похилені до води вільхи, і засніжені береги мовби однакове.

Його цікавили ліс, дорога, окопи під лісом.

Відчувати поряд рідну душу - то справжнє щастя.

Ішли два чоловіки із селян - Гордій та Севастян.

А в серці б'ється багаття дум - і вільних, і високих.

Ми - за сонце і за весну.