Просте ускладнене речення

Санчата спочатку заскрипіли, зрушили з місця, потім побігли по гладенькому льоду все швидше й швидше.

Санчата літали по колу, і голосна луна котилась над Рокитним озером до села.

Сніг у полі побілішав, тепер проміння не тоне в гострій млі.

Мовчала трава, мовчало віддалік громаддя копиць, схожих на вершників.

Він уже не раз із Настечкою бігав і на річку, і на луги, і в поле зустрічати весну.

Листя лежить на колодах осикових дров, на купі гарбузів, на викопаних буряках, на зв’язаному в сніпки кукурудзинні.

Чіпчині руки пригнули голову білого коня, спритно накинули недогнуздок і владно потягли до себе.

Діти слухали неначе якусь дивну казку та все розпитували діда про морську чудну та страшну рибу та про море.

І вари собі куліш, галушки чи кашу.

Білка то на гілляці сідала, то чіпкими пазурами чіплялася за стовбур, а то починала снувати неспокійно довкола стовбура.

Ще з юних літ мені відкрилась правда, а вже пізніше підійшла впритул.

Любить він такі ночі безвечірні, і цю тишу, і якусь таємничість, гармонію у всій природі.

Листя лежало на дривітні, на колодах осикових дров, на купі гарбузів.

І восени, й узимку на місцевому базарчику одна стара жінка чи й дві продають ягоди горобини чи калини, сушений цвіт, стебла й коріння лікувальних рослин.

У чотирнадцять літ я вже вмів усе і орати і сіяти і молотити і крицю варити і косу в кузні викувати.

А дрібненький зяблик моститься десь на верху явора чи тополі та ще й уміло ховає своє гніздечко від людського ока.

І настурція, й півонія, й айстра росли біля хати кущами.

Служки носили безліч страв тетереви, гуси, лебеді, журавлі, рябці, голуби, кури, зайці, оленина, вепрятина, телятина.

На світанні жінки збирали цілюще зілля звіробій, ромашку, полин, деревій, череду.

Усі види шляхів, лінії електропередач, газопроводи, навіть штурманська служба на морі усе має стосунок до нашої науки, до праці геодезиста.

Я марила всю ніченьку про тебе мій паниченьку!

Який-бо ти дідусю став суворий.

Ні, не бійся Тоню то просто була система парашута така.

Ой не світи місяченьку не світи нікому.

Се буде ваша заслуга зелені ниви, з шовковим шумом, й твоя, зозуле.

Мій брат Богдане сповістив полковників, що ти живий і що чекаєш їх.

Та ти, мене дубе отінив, як хмара.

Я лечу до тебе, чужоземко моя дорога, щоб до кінця нашого життєвого шляху бути разом.

Гей писарю неси мою печатку!

Ей кодло лісове! Така в вас правда!..

Ой дядьку я тут було в драговині загруз.

О Господи! Прости нам цю ганьбу.

Буває, часом сліпну від краси.

В калині, кажуть, материна любов і мудрість

Може, у двадцятому сторіччі йому не вистачало Беатріче?

Грек знову міг зустрітися з тобою, що він тепер, до речі, і зробив.

Розморений спекою, я вже не був такий уважний до вудки та спінінгів.

Від розлогого яру, порослого густим чорноліссям, долинули вигуки.

З лускотом і зойком летить десь в долину дерево, зрубане в лісі

Перед військом, у коло, утворене передньою сотнею, в’їхало кілька вершників.

Зморені коні ледве тюпали, кволо переставляючи ноги, та й самі вершники ледве трималися в сідлах.

Він схопивсь на рівні ноги, і заслонившись від мене тремтячими руками, кинувся, не мовлячи ні слова, в байрак.

Втративши надію на закон і справедлвість у лядській державі, він кинув усе набуте і разом з товаришами подався шукати свою долю на Запорожжя.

Він скакав по каміннях, як дикий баран, ледве ловлячи віддих одкритим ротом, і тратив часами ґрунт під ногами.

Коло діда на старому яблуневому пні сидів його давній товариш і побратим Григорій .

Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов .

Тоді восени майже в кожній хаті жили перепели .

Від вас, учителів, значною мірою залежить доля дітей.

Люблю я зиму наче казку.

Повітря тут у видолинку особливо прозоре наче скляне.

А тепер у серці щось тремтить і грає як тремтить на сонці гілка золота.

Тарас Шевченко як художник посідає одне з найпочесніших місць в українському мистецтві.