Просте ускладнене речення.

Насунули снігові хмари й оповили темно-синє небо.

Дозвольте ж, друзі, і мені відкрити серце, думку, слово.

На землю, зорану плугами, спада рожево-білий цвіт.

Минають роки, відходять у небуття покоління людей.

А хлібам колосистим, здається, немає кінця.

Є на світі Голосіїв - таємничий острів доброти.

У повітрі дощ, і гречка пахне тепло.

А на землі синьоокі проліски, перші фіалки соромливо піднімають голівки.

Не сходить сонце на Вкраїні, напевне, й місяця нема.

На ясні зорі, на тихі води, щемлива доле, виведи мене.

Котляревський, звісна річ, іще в дитинстві багато чув про події на Запоріжжі.

Глибоке, чисте і правдиве слово зі зрушення великого встає.

Тютюн був високий, густий-прегустий.

Я напоїти силою своєю хотів би пісню, земле ти ясна.

Летить, напнувши срібні паруси, за обрії моя чарівна яхта.

Ніхто, мабуть, не почув зітхань прив'ялих верховіть.

Вже листопад підкрався з-за дубів, і гай знімає золоту перуку.

Важкий човен помаленьку й мляво сунувся по воді.

Спогади ніжні, ви ще не зів'яли?

У всьому, крім добрих справ, знай міру й час.

У хаті пахло чебрецем та свіжою травою.

Ти не дихай, осене, сніговою хмарою на мене.

Либонь, жага у нас іще з колиски, яка зове кудись, аби не близько.

Восени, перед відльотом у вирій, тривожиться і табунами збирається птаство.

Знання, одержані в дитинстві, - то зображення, вирізьблене на камені.

Зерно і камінь, суша і вода достойні бути зображені в картині.

Горітимуть свічки весняних журавлів, перетинаючи наскісно небо.

То шумів весняний лист, то в вінку мінився злотом ряст весняний.

Не розлюблю тебе ніяк, моя вишнева Україно.

Полинути б, може, нам у вирій за літами молодості вслід.