Просте і складне речення. Головні члени речення. Будова складного речення

Сірий кіт на призьбі біля хати шукає в тихих снах минулі дні.

Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і вуста.

Над синім бором у рудих корчах мела-крутила крута зима.

Малі озерця блискають незлісно, колише хмара втомлені громи.

Вийшли з хати батько й мати в садок погуляти.

Не пішов би я з ганьбою шукать ганьби на чужині.

Звичай фарбувати яйця на Великдень існує давно.

Весна ледачого не любить, вона проворного голубить.

Золотожари літня ніч губила, і матіола мліла запашна.

Зігрій мене, бо осінь за вікном про себе тихим сумом сповістила.

То все було в весняній круговерті, у юності щасливому гнізді.

А вже весна, і знову серця щем, і знов надія мертва оживає.

Зустрілись двоє пізно по зимі, та вже й на скронях паморозь зимова.

Стара черемха заздро поглядала на першу вишню, визрілу несміло

Народилося літо з дощів і снігів, наполохано сіло в садошку під вишнею.

Молоді серця вбирають напутні слова, повні мудрості і доброти.

Червоне сонце закотилося в імлу й пірнуло за обрій.

Жваве полум'я жагуче здійнялося вгору й засичало.

Снігопади припинилися, і над селом розпогодилося.

Нехай добро завертає в кожний дім і сіє своє золоте зерно.

Не дивися так привітно, яблуневоцвітно

День біжить, дзвенить-сміється, усміхається!

Гукнем же в світ про наші болі!

Візьми мене, природо, і до своїх причисль.

1

2

3

4

5

1

2

3

4

5

Крізь прозоре скло сонечко зайшло і поклало теплу руку на моє чоло.

Душу полонила мрій тривожна сила, завжди в неспокої я тепер живу.

Шуміли гілки тополині, та летіли в степи до високих могил вітерці.

Щедро поливала жоржини я, щоб крилоньки мала любов моя.

бо її затуляла велика червона скеля.

і команда готова була відпливати.

тиша панувала навкруги.

як і очікувалося.

Я люблю, як у вечірній час сопілка заспіває переливно.

Моя вечірня пісня та, що з дитинства несу через всі літа.

Я виростав серед пісень, що їх співала тихо мати.

І заручини справимо такі, що й земля гудітиме.

Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік.

Хоч би раз піднятися туди, де і птах ніякий не бував.

Сонце світить так ласкаво, що аж каміння сміється.

Як снасть ламається, чоловік ума набирається.

Уже і місяць підбився, вийшов із-за дерев у ярку та й став посеред неба.

Тепла липнева ніч пролітає садками, посадками, скиртами в полях.

Гуркочуть над Ірпінню поїзди, тривожаться лісів зелені шати.

Не згинуть думи вікові, ні наша мова кришталева.

Дикі груші в лісах на Волині по весні божевільно цвітуть, там рої злотокрилі бджолині медовину беруть і гудуть.

За вікном легкий туман полив, розійшлись подружки парами, а мене ти приворожив та й очима карими.

Біля гаю, де вогонь калин гронами налитими багриться, в килимі смарагдових калин, як сльоза, прозориться криниця.

Поїзд рушив, і ти стрепенулась, а на землю з очей покотилась гаряча сльоза.