Пряма мова. Цитати.

«Денисе, відтепер кажи: пройшов Крим, Рим і будапештські труби» — не втримався Хаєцький.

«Гриміла наша мінометна і гриміти буде!», — запевнили товариші Васю на прощання.

Прилетіла ластівочка, стала собі щебетати, господаря викликати: «Вийди, вийди, господарю, подивися на кошару».

Котився віночок по полю, просився у женчиків додому — «Возьміте мене, женчики, з собою та занесіть мене до господаря в стодолу»,

«О Лавріне, ти переміг мене, — сказав схвильовано Крауз: — Я хотів просити тебе про дочку».

«Христе, тікаймо!», — твердо й рішуче прошепотіла до неї Олеся.

«Та не гавкай хоч ти мені. Чого б ото я гавкав», — жалівся дід.

Тоді громада загула прелюто: — «Вона ж свій злочин визнала прилюдно!»

«Це я, ваш Пірат, впізнаєте? — гавкав він крізь сльози — О, який я щасливий!»

Як ударив вдруге — вона й попросилась — «Не рубай, коханий, бо я — твоя мила».

« Мати Божа, Царице небесна, гукала баба в саме небо, — голубонько моя, святая великомученице, побий його, невігласа, святим твоїм омофором!»

Олеся… промовляла тихо, утопаючи в нестерпній тузі, «Прощайте, матінко моя рідна, не забувайте мене, не забудете?»

«Гальт! Руки вгору? Виходь!», гукнув німецький єфрейтор, з’явившись на порозі якраз в момент пострілу.

Подивився ще раз з-під волохатих брів на хворого і сказав «Тут ти вдома. Зрозумів? На багато верстов кругом тут тільки праліс та звірі, а людей нема».

«Мамо… — і затнувся, дивлячись на матір: — Дозвольте вас так називати, бо ви ж така… як і моя мати».