Правопис прислівників

Прислівник виділено в словосполученні з тексту

(1) У моїй батьківщині на/світанні колишуться польовими доріжками навантажені хлібом вози. (2) Удосвіта часом кукурікають півні, вечорами линуть до/гори сині димочки. (3) У моїй батьківщині осінь по/тихеньку ступає в червоних чобітках заквітчана в соняшники й китиці винограду. (4) Вечірні тумани заступають хороводи русалок, і зорі, на диво, сяють близько над землею, що/б можна було говорити до них. (5) У моїй батьківщині сонце ходить босоніж, підперезане бабиним літом, з червоною калиною в русявому волоссі.

Через дефіс треба писати кожен прислівник у рядках (позначте кілька)

Окремо в тексті треба писати сполуку слів:

Ще над/вечір землю оповив холодний туман. (2) Значить, чекай на ніч морозну. (3) І ранній завчасний морозенко таки добре [...] протягом ночі: настелив трави, побілив памороззю засохлі дерева. (4) У/ранці листя без/упину опадало на землю, лягало покорченими долоньками до/гори наче все ще просило хоч краплиночку тепла. (5) Не було ні вітру, ні жодного поруху. (6) А листя падало й падало, зривалося з верховіття. (7) Здавалося, що проливається чорно-зелений сумний водограй.

Разом треба писати всі слова в рядку

Разом треба писати всі слова в рядку

Окремо в тексті треба писати:

(1)Картина відкривалася справді чудова: з високої гори видно було все місто. (2) Церкви підняли високо в/гору свої зелені, мов травою вкриті голови; біліли білі боки, мов із крейди вистругані. (3) Річка блищала, звивалася змією по жовтому пісочку, пускаючи легенький димок туману із себе. (4) Не/далеко від гори велика стіна обвивала кругом розкішний садок, здоровенну пустку-будинок. (5) У/далині […] степ, тонув у своїй зеленій траві то здіймаючись, то опадаючи. (6) Гарно всюди, красиво так, не налюбувався б! (7) На/багато років уперед я був зачарований красою рідного краю!

Розподіли слова/сполучення слів

Через дефіс пишуться всі прислівники рядка

Холодні осінні тумани клубочаться        [вгорі, в горі] і спускають на землю мокрі коси. (2) Пливе в сірі           [без вісті, безвісті] нудьга, пливе […] , і        [с тиха, стиха] хлипає сум. (3) Плачуть голі дерева, плачуть солом’яні стріхи, умивається сльозами        [вбога, в бога] земля і не знає, коли усміхнеться. (4) Міріади дрібних крапель спадають         [додолу, до долу], і пливуть, змішані з землею, брудними потоками.