Практична робота "Історичний портрет Юлія Цезаря"

"Низький на зріст, сутулий. Мав русе волосся та сумні очі";

"У нього довгий прямий ніс, тонкі губи з гострими куточками і зелені очі з довгими віями. Невисокого зросту і досить міцної статури. . "

"Кажуть він був високого зросту, світлокосий, гарної статури, обличчя округле, очі чорні, живі";

"Він був високого зросту, з широкими плечима . Грубе обличчя наганяло страх... У нього великий довгий ніс, бліді губи і темно сірі очі".

Гай Марій;

Гай Юлій;

Марк Юній;

Емілій Ліпід.

всебічну домашню освіту, його домашнім наставником був відомий педагог Марк Антоній Гніфон;

навчався в «школі грамотності», де вивчали мистецтво і поезію, а також навички для повсякденного життя.

закінчив початкову школу, де вивчали читання, письмо і арифметику;

закінчив риторську школу, в якій навчалися укладати промови на задану тему і виголошувати їх.

105 р. до н. е. в Італії;

103 р. до н. е. в Італії;

100 р. до н. е. в Італії;

98 р. до н. е. в Італії.

Іспанії;

Галлії;

Парфії;

Сицилії.

По;

Тибр;

Рубікон;

Арно.

15 березня 44 року до н. е. під час засідання сенату Марк Юній Брут скоїв напад на Цезаря. Він накинувся на нього з кинджалом і завдав безліч ран, одна з яких виявилася смертельною;

9 серпня 48 року до н. е. відбулася битва при Фарсале, в якій Цезаря вбили;

15 березня 45 року до н. е. Цезаря вбив його найближчий соратник Кассій;

9 серпня 46 року до н. е. Цезар тяжко захворів і помер.

"Число дармових харчувальників хлібом скоротив із трьохсот двадцяти тисяч до ста п’ятдесяти тисяч. Крім того, вісімдесят тисяч громадян він розселив по заморських колоніях.

Він запровадив суворіші покарання злочинців... Суд він правив надзвичайно ретельно і строго. Тих, хто був засуджений за здирництво, він навіть виганяв із сенаторського стану.

Він приймав почесті понад усяку міру: беззмінне консульство, довічну диктатуру, піклування про звичаї, наймення батька вітчизни, статую серед царських статуй, місце на підвищенні в театрі, - він навіть дозволив на свою честь ухвали, що перевершують людську межу: золоте крісло в сенаті та суді, священну колісницю й ноші під час циркових процесій, храми, жертовники, статуї поруч із богами, почесне місце жерця для частуванням богів, назву місяця на честь його імені; і всі ці почесті він отримував і роздавав із власної волі."

Серед своїх воїнів Цезар користувався такою любов’ю й відданістю, що навіть люди, які під іншим керівництвом нічим особливим не відзначалися, показували небачену відвагу й ішли у вир небезпек заради слави.

Бойовий дух і славолюбство (серед вояків) він сам виховував і підтримував насамперед тим, що щедро роздавав нагороди й почесті, даючи цим зрозуміти, що нагромаджує на війнах багатства не для власної розкоші й утіхи, а береже їх як загальне добро для відзначень за ратні заслуги, за собою лишаючи тільки право нагороджувати тих, хто цього заслуговує"

"Коли він уже був при владі, то деяких людей найнижчого звання він підніс до почесних посад і у відповідь на закиди прямо сказав, що, якби він був зобов’язаний своїм становищем розбійникам і головорізам, він і їм відплатив би з такою самою вдячністю. Про його велику пристрасть до вишуканості й розкоші повідомляє багато хто."

Розповідають, що коли він перейшов Альпи і їхав через якесь нужденне містечко з нечисленним населенням, друзі, сміючись, жартома запитали: «Невже й тут мають місце змагання за посади, суперництво за перше місце і чвари серед знаті?». На це він цілком поважно відповів: «Щодо мене, то я волів би бути тут першим, ніж у Римі другим». Іншим разом, уже в Іспанії, читаючи на дозвіллі якусь книжку про Александра Великого, Цезар надовго поринув у глибоку задуму, потім навіть пустив сльозу.

Серед своїх воїнів Цезар користувався такою любов’ю й відданістю, що навіть люди, які під іншим керівництвом нічим особливим не відзначалися, показували небачену відвагу й ішли у вир небезпек заради слави Цезаря.

Бойовий дух і славолюбство (серед вояків) Цезар сам виховував і підтримував насамперед тим, що щедро роздавав нагороди й почесті, даючи цим зрозуміти, що нагромаджує на війнах багатства не для власної розкоші й утіхи, а береже їх як загальне добро для відзначень за ратні заслуги, за собою лишаючи тільки право нагороджувати тих, хто цього заслуговує";

Розповідають, що коли Цезар перейшов Альпи і їхав через якесь нужденне містечко з нечисленним населенням, друзі, сміючись, жартома запитали: «Невже й тут мають місце змагання за посади, суперництво за перше місце і чвари серед знаті?». На це Цезар цілком поважно відповів: «Щодо мене, то я волів би бути тут першим, ніж у Римі другим».

Він приймав почесті понад усяку міру: беззмінне консульство, довічну диктатуру, піклування про звичаї, наймення батька вітчизни, статую серед царських статуй, місце на підвищенні в театрі, - він навіть дозволив на свою честь ухвали, що перевершують людську межу: золоте крісло в сенаті та суді, священну колісницю й ноші під час циркових процесій, храми, жертовники, статуї поруч із богами, почесне місце жерця для частуванням богів, назву місяця на честь його імені; і всі ці почесті він отримував і роздавав із власної волі.

Але найбільшу, смертельну ненависть накликав він на себе ось яким вчинком. Сенаторів, що з’явилися в повному складі, щоб улестити його небаченими привілеями й шаною, він прийняв перед храмом Венери-Прародительки сидячи".

До друзів він був завжди уважний і добрий: коли одного разу він їхав з Гаєм Оппієм через глухий ліс і того звалила раптова хвороба, він поступився йому єдиним дахом, а сам ночував на голій землі під відкритим небом. А коли він уже був при владі, то деяких людей найнижчого звання він підніс до почесних посад і у відповідь на закиди прямо сказав, що, якби він був зобов’язаний своїм становищем розбійникам і головорізам, він і їм відплатив би з такою самою вдячністю. Про його велику пристрасть до вишуканості й розкоші повідомляє багато хто. Так, говорять, що він заклав і відбудував за великі гроші віллу біля озера Немі, але вона не зовсім йому сподобалася, і він зруйнував її дощенту, хоча був ще бідний і в боргах. Гарних і вчених рабів він купував за такими нечуваними цінами, що сам ніяковів і забороняв записувати їх у книги";

"…Ось що він зробив за дев’ять років свого командування. Усю Галлію, за винятком союзних племен, перетворив на провінцію. Першим з римлян напав на зарейнських германців і переміг їх. Він напав і на британців, до тих пір незнайомих, вимагаючи з них викупу і заручників. Серед великих успіхів він лише тричі зазнав невдачу.

"Він не посилався на слабке здоров’я, аби вести розніжене життя… Він намагався походами, простим харчуванням, постійним перебуванням під відкритим небом і труднощами подолати свою кволість і загартувати своє тіло. Спав він переважно на возі або на ношах, щоб використати для справ і час відпочинку. Об’їжджаючи вдень міста, укріплення, сторожові пункти, Цезар мав при собі лише одного раба, який занотовував те, що він диктував, та одного воїна ззаду, який тримав меч";

"Цезар дозволив вигнанцям повернутися на батьківщину, наділив громадянськими правами дітей осіб, яких Сулла оголосив поза законом, полегшив тяжке становище боржників, частково звільнивши їх від сплати процентів.

…Друзі вважали за необхідне, щоб він оточив себе охоронцями, Він, однак, не погодився на це, кажучи, що краще один раз умерти, аніж жити в постійному страху за життя.

Він знову влаштував пригощання і роздачу хліба, щоб схилити до себе народ. А воїнів зробив відданими собі, роздаючи землі в колоніях, серед яких найвідомішими були ті, що їх засновано на місцях Карфагена й Коpiнфа".

"…Іншим разом Цезаря в дорозі зненацька застала хурделиця, і він попросив притулку в хатині якогось бідняка. Тут була лише одна кімнатка, яка ледве могла б служити одній особі. Тоді Цезар так озвався до друзі в: «Те, що найпочесніше, слід давати найсильнішим, а те, що найнеобхідніше, — найслабшим». Із цими словами він велів господарю відпочивати в кімнаті, а сам разом з іншими спав під навісом перед дверима хатини";

"…бойовий дух і славолюбство воїнів Цезар… підтримував насамперед тим, що щедро роздавав нагороди й почесті, даючи цим зрозуміти, що нагромаджує на війнах багатства не для власної розкоші й утіхи, а береже їх як загальне добро для відзначень за ратні заслуги. Він добровільно йшов назустріч будь-якій небезпеці й не цурався ніяких труднощів.

Якщо його готовності наражатися на небезпеку не дивувалися, знаючи його честолюбність, то всіх вражала його здатність витримувати знегоди, які, на перший погляд, перевищували його тілесні сили, бо він був слабої будови тіла, з білою й ніжною шкірою, страждав від головних болів, та ще й був схильний до падучої…

"…Іншим разом Цезаря в дорозі зненацька застала хурделиця, і він попросив притулку в хатині якогось бідняка. Тут була лише одна кімнатка, яка ледве могла б служити одній особі. Тоді Цезар так озвався до друзі в: «Те, що найпочесніше, слід давати найсильнішим, а те, що найнеобхідніше, — найслабшим». Із цими словами він велів господарю відпочивати в кімнаті, а сам разом з іншими спав під навісом перед дверима хатини";

"…Ось що він зробив за дев’ять років свого командування. Усю Галлію, за винятком союзних племен, перетворив на провінцію. Першим з римлян напав на зарейнських германців і переміг їх. Він напав і на британців, до тих пір незнайомих, вимагаючи з них викупу і заручників. Серед великих успіхів він лише тричі зазнав невдачу.

По завершенні війни він відсвяткував п’ять тріумфів. Під час понтійського тріумфу несли напис: «Прийшов, побачив, переміг».

"…Сенат призначив Цезаря диктатором. Тоді Цезар дозволив вигнанцям повернутися на батьківщину, наділив громадянськими правами дітей осіб, яких Сулла оголосив поза законом, полегшив тяжке становище боржників, частково звільнивши їх від сплати процентів.

…Друзі вважали за необхідне, щоб він оточив себе охоронцями, Він, однак, не погодився на це, кажучи, що краще один раз умерти, аніж жити в постійному страху за життя."

Посадова особа в Давньому Римі, яку призначав сенат на 6 місяців. Диктатора було наділено необмеженою владою

Раби в Римі, які виступали в боях для розваги римських громадян

Особа, що представляє й захищає інтереси своєї держави та її громадян у якомусь пункті іншої держави

Титул самодержавного правителя

Титул самодержавного правителя

Особа, що представляє й захищає інтереси своєї держави та її громадян у якомусь пункті іншої держави

Посадова особа в Давньому Римі, яку призначав сенат на 6 місяців. Диктатора було наділено необмеженою владою