ПОВТОРЕННЯ. ПРОСТЕ УСКЛАДНЕНЕ РЕЧЕННЯ (ВСТАВНІ СЛОВА, ЗВЕРТАННЯ, ОДНОРІДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ)

Хто дасть мені втіху бути самотнім?

Прийди візьми мене за руку й у край щасливий поведи.

Вийди коханая працею зморена хоч на хвилиночку в гай.

Прийди візьми мене за руку й у край щасливий поведи.

Широкі тіні простяглися й мережили степ.

Хай же сяє нам благословенне ім’я славетного Франка!

О слово рідне хто без тебе я?

Ой палка ти була моя пісне.

Співай у простір весни веселий вітре.

Розвійтеся з вітром листочки зів’ялі розвійтесь як тихе зітхання.

Знов прибули до нашої шпаківні її мабуть торішні хазяї.

Добрий день мій рядок кароокий побратиме моїх безсонь.

О вже зоря засвічує лампаду!

Ой не плач моє серце ой цить.

За правду браття єднаймось щиро.

Дощем квітневим весно не тривож.

Без мови рідної юначе й народу нашого нема.

Здається налетів дев’ятий вал і прокотився бурею по морю.

Поете не зважай на лестощі народу.

Місяць у полі бродить у трави лице вмочив.

і тіні довші й довші все стають.

десь тихо співає соловейко.

і вечірнє розливається тепло.

на небо скоро зіроньки зійдуть.

посміхається квіткам ласкаво.

Місяць усе щедріше оббризкував сяйвом дерева та шляхи.

Квіти й трави дихають свіжими пахощами.

Знову стелиться переді мною шлях через терни байраки дике поле.

Ліс випустив мене зі своїх обіймів степам віддавши лагідно.

Шалений вітер хвилі гнав і розсівав туман руками.

Ось-ось задзвонять жайворонки про радість про щастя про весну.

Над дорогою часом траплялася вся у цвіту дика груша або висока вишня.

Незабаром налетіла сиза хмара й укрила блискуче сонце.

Пожовкле листя мчить кудись у просинь і падає на стежечки сумні.

Шумить вода по листі по гіллі та спраглу землю напуває радо.

Мла раннього осіннього вечора спускалася над містом.

Від Дніпра ледь повівав теплий низовий вітер.

Зійшла зелена вольна рута на українському лану.

Над водою пропливало легеньке білосніжне павутиння.

Вечір непомітно переходив у вологу росяну ніч.

Кожен кущик горбок долинка стежечка усе йому знайоме.

Усе змішалося в одну мить і злилось докупи і земля і море.

На річці у лісі на полі усюди німа тиша.

Ні спека дня ні буря ні морози ніщо не вб’є любов мою живу.

І повітря і гори і ліси усе починало від кожного слова бриніти.

Щастя безмежна радість любов до світу усе це гріло серце.

Усе його радувало і широкі шляхи і чорні землі і степи безкраї.

І все живе тополі жито трава.

Чарівний світ пливе переді мною сині води білі піски хати.

Рвала ти гірке та сиве зілля ковилу кермек полин-траву.

Усе: і шляхетний лоб, і зціплені вуста, увесь вираз сповнене засмучення та жалю.

Усе: і шляхетний лоб, і зціплені вуста, увесь вираз - сповнене засмучення та жалю.

Усе: і шляхетний лоб і зціплені вуста, увесь вираз – сповнене засмучення та жалю.

Усе: і шляхетний лоб, і зціплені вуста увесь вираз – сповнене засмучення та жалю.

Усе і шляхетний лоб, і зціплені вуста, увесь вираз – сповнене засмучення та жалю.

Увесь степ і лиман, і озеро, і море – усе закуталось у якийсь чарівний тихий світ, повилось прозорим туманом.

Увесь степ, і лиман, і озеро, і море – усе закуталось у якийсь чарівний тихий світ, повилось прозорим туманом.

Увесь степ, і лиман, і озеро, і море усе закуталось у якийсь чарівний тихий світ, повилось прозорим туманом.

Увесь степ, і лиман, і озеро, і море – усе закуталось у якийсь чарівний тихий світ повилось прозорим туманом.

Увесь степ, і лиман, і озеро і море – усе закуталось у якийсь чарівний тихий світ, повилось прозорим туманом.