Повторення та узагальнення вивченого за I cеместр

Півень стояв на порозі у хліві, стріпував крильми, наче поривався летіти понад мерехтливим сяйвом снігів.

Вийшов на сизу піщану косу і, струсивши воду, знову заіржав грізно та бойовито, перегукуючись із громами.

У кожному готовому набої не тільки витрачена моя енергія, а й якась невловима частка самого мене.

Можливо, не тільки лісник, а й школярі-юннати навідувалися сюди ще та ще в інші знайомі їм місцинки.

Мар’янка, сидячи обабіч дороги, гірко плакала, утираючи сльози рукавом, від того, що відстала від валки, загулявшись у лісочку.

Дерева і кущі стояли по коліна у воді і, вибираючи місце для ловів, де-не-де плавали на своїх поодиноких човниках поодинокі рибалки.

Копита відбивали чіткий ритм і, збуджений тим ритмом, він навмисно прискорював біг.

Теплий погляд весни зупинився найперше на снігах – і осіли сніги.

Безлисті чорні дуби та граби в лісі рельєфно чіткі і, в прогалинах між стовбурами, погляд летить далеко.

Шугають у небі реактивні літаки швидкістю блискавок і, ефір переповнений різномовними голосами, та піснями людськими.

Озвався постріл над рікою і до коня схиливсь козак.

І говорили на зборах про порядок і виносили рішення.

Небо раптом укрилося хмарами і вітер почав дужчати.

Яблука падають і вже червоний килим під яблунею.

Ще довго він мовчав і ми всі сиділи немов заціплені.

Мабуть, так ми і вчинимо і це буде дуже правильно.

Вечірня зоря встає над містом і я не помітно засинаю.

Чого ти так гірко плачеш і чим я тобі можу зарадити?

У парку проходить фестиваль і лунає голосний сміх.

Сергій знає, що йому робити і як поводитися будь-де.

Прокотився грім з розгоном, грають блискавок шаблі, пахне морем і озоном від притихлої землі.

Настане літо, жовтий цвіт укриє липу до вершини.

Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів.

Життя торкає серця струни чулі, і я на крилах пісні лину знов.

Темніє схід, а там, на заході, кривавий слід лишило сонце.

Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних діб?

А я люблю, як в вечірній час сопілка заспіває переливна.

Доріжка була така вузька, що зелене гілля вгорі сходилось докупи й закривало небо.

Внизу коло самої греблі, що прилягала до мосту, росли густі очерети.

Щасливий тим, що живу тобою, Вітчизно рідна – земле сподівань.

Ще не вродився той, хто все порвати б міг, що зв’язане народами й віками.

Лише завзяті лісоруби, яких стежина привела, присядуть біля джерела, де клен шумить зеленочубий.

Чую, як в гніздах ворушаться птиці, як прибуває вода у криниці.

Куди голка, туди й нитка.

Ота весняна золота бджілка вкинула в хату щось таке, від чого білі стіни під низькою оселею осміхнулися.

Часом зірветься стадо диких кіз, яким і не снилось, що над"їдуть такі створіння

Хто сіє хліб, хто ставить дім - той буде предком дорогим своєму народові

Тільки там, де плече торкалось плеча, люди знали, що вони не самі

Ви чули, як шумлять бори у вересневі вечори, які чудові там птахи

Там, де рідні кожна стежка, де бродять мої думи

Розповідають легенди, що колись у давнину тут, де тепер розкинулось її рідне село, була поліська рівнина

Сонце світить яскраво, що аж каміння сміється, незважаючи на дрібний дощ

В небі ластівка мріє далека, що на крилах весну принесла, що співала й співала вона