Порівняльна педагогіка як наука. Чинники і стратегії розвитку освіти.

процес соціокультурного відтворення людини в сучасному світі та

соціальний інститут у глобальному, регіональному та національному масштабах;

галузь педагогічної науки, яка вивчає в

порівняльному аспекті стан, закономірності та тенденції розвитку педагогічної

теорії і практики в різних країнах і регіонах світу, співвідношення їх загальних

тенденцій, національної та регіональної специфіки, виявляє способи і форми

взаємозбагачення національних освітніх систем шляхом використання ними

зарубіжного досвіду.

уніфікація, впорядкування та адаптація зарубіжних ідей з метою вивчення і

запровадження міжнародного педагогічного досвіду (наприклад, у різних

країнах світу по-різному трактують поняття «виховання», «середня освіта»,

«вища освіта» тощо).

Аналіз (у порівняльному плані) стану, закономірностей і тенденцій розвитку

освіти і виховання у різних країнах світу.

Розкриття співвідношення загальних тенденцій розвитку освіти та її

національної (регіональної) специфіки.

Виявлення позитивних і негативних аспектів міжнародного пеагогічного

досвіду, форм і способів взаємозбагачення національних освітніх культур.

Уніфікація, впорядкування та адаптація зарубіжних ідей з метою вивчення і

запровадження міжнародного педагогічного досвіду (наприклад, у різних.

країнах світу по-різному трактують поняття «виховання», «середня освіта»,

«вища освіта» тощо).

Прогнозування напрямів розвитку освіти (школи і педагогіки) в майбутньому.

Все перелічене вище.

Стан тенденції та закономірності розвитку освіти на глобальному, регіональному та локальному рівнях, порівняння (компаративізм) міжнародного та вітчизняного. педагогічного досвіду з метою взаємозбагачення національних освітніх культур.

Розвиток освіти на глобальному (світовому), регіональному (окремих материків, частин світу) та локальному (окремих держав – національному, частин держав – етнічному) рівнях в її минулому, сучасному та майбутньому аспектах.

Стан, тенденції та закономірності розвитку освіти на глобальному, регіональному та локальному рівнях, порівняння (компаративізм) міжнародного та вітчизняного педагогічного досвіду з метою взаємозбагачення національних освітніх культур.

Систематичний аналіз джерельної бази освітніх систем різних країн світу з метою виявлення глобальних закономірностей і тенденцій розвитку освіти та врахування їх специфіки у вітчизняній педагогіці.

Стан, тенденції та закономірності розвитку світового (зарубіжного й вітчизняного) педагогічного досвіду, а також сучасних національних педагогічних культур, стан, основні тенденції та закономірності розвитку освіти в різних країнах, геополітичних регіонах і в глобальному масштабі.

Співвідношення загальних тенденцій і національної або регіональної специфіки, позитивні й негативні аспекти міжнародного педагогічного досвіду, форми і способи взаємозбагачення національних педагогічних культур.

Компаративізм (порівняння) й узагальнення систем освіти, шкільного педагогічного досвіду країн з яскраво вираженими відмінностями, вивчення факторів, що впливають на перспективний розвиток систем освіти.

Все перелічене вище.

Систематичному аналізі джерельної бази освітніх систем різних країн світу з метою виявлення глобальних закономірностей і тенденцій розвитку освіти та врахування їх специфіки у вітчизняній педагогіці.

Виявленні суперечностей і тенденцій сучасного та перспективного розвитку вітчизняної освіти на основі аналізу досягнень і недоліків у зарубіжному педагогічному досвіді.

Прогнозуванні напрямів розвитку освіти (школи і педагогіки) в майбутньому.

Розробці та використанні уніфікованих, науково обґрунтованих критеріїв оцінки якості та ефективності освіти країн з метою здійснення об’єктивного порівняння (виявлення досягнень і недоліків, специфічних відмінностей та подібних рис).

Зіставленні педагогічних ідей і шкільної практики та формулюванні на цій основі теоретичних підходів універсального, прогностичного характеру.

Освіта як процес соціокультурного відтворення людини в сучасному світі та соціальний інститут у глобальному, регіональному та національному масштабах.

Розвиток освіти в минулому та на сучасному етапі.

Педагогічна теорія і практика в різних країнах і регіонах світу.

Освіта і виховання на сучасному етапі, педагогічні інновації.

Прогнозування напрямів розвитку освіти (школи і педагогіки) в майбутньому.

7

3

5

6

Перший період – класичний (передісторичний).

Другий період (протягом 19 ст.) – період запозичень, описовий, пов’язаний з публікацією 1817 року Марка-Антуана Жульєна Паризького (MarcAntoine Jullien de Paris, 1775-1848) «Нариси та попередні нотатки до досліджень з порівняльної педагогіки».

Третій період – початок наукових досліджень у галузі ПП – продовжувався до 2-ї світової війни.

Четвертий період – період активізації розвитку методології компаративістики.

П’ятий період - період теоретичних змагань.

Взаємозв’язок з іншими науками, передусім філософією, соціологією, антропологією, політологією, економікою, культурологією, історією, психологією, етнологією та ін.

Різноманітність філософських позицій компаративістів (від позитивізму та неомарксизму до неопрагматизму та постмодернізму) та ідеологічних орієнтацій теоретиків освіти (від консерватизму, неоконсерватизму, лібералізму та неолібералізму до соціал-демократизму, лейборизму, різних варіантів “третього шляху”).

Розробці та використанні уніфікованих, науково обґрунтованих критеріїв оцінки якості та ефективності освіти країн з метою здійснення об’єктивного порівняння (виявлення досягнень і недоліків, специфічних відмінностей та подібних рис).

Методологічне різноманіття, що проявляється у застосуванні широкого спектру методологічних підходів і методів дослідження: від природничо- наукових до соціологічних, гуманітарних і власне педагогічних.

Мета, принципи, методи, наслідки глобалізації в освітній сфері стали предметом ряду концепцій, що широко обговорюються світовою педагогічною громадськістю.

Масштабне явище, що передбачає розширення впливу світового масштабу на різні сфери в окремих країнах.

Перший етап (60-70-ті рр. XX ст.).

Другий етап (80-90-ті рр. XX ст.).

Концептуальний аспект.

Процесуальний аспект.

Інституціональний аспект.

Стратегія «розподільчої справедливості»

Стратегія «ринкової справедливості»,

Стратегія «курікулярної справедливості»

Поглиблення міждержавного співробітництва в освіті.

Демократизацію освітніх систем, що припускає доступність і відкритість освіти, спадкоємність освітніх ступенів, розширення автономії навчальних закладів і т.п.

Перетворення освіти у сферу послуг, розвиток ринку освітніх послуг, вплив соціально-економічних чинників на отримання освіти.

Розширення мережі вищих навчальних закладів та зростання студентського контингенту, зміна соціальної бази студентства.

Пошук компромісу між жорсткою централізацією освіти і автономією в сфері управління, постійне оновлення і модернізація шкільних і вузівських програм і навчальної літератури.

Відхід від традиційної орієнтації на середнього стандартного учня,підвищений інтерес до обдарованих школярів, розширення приватного сектора в освіті та ін.

Підвищення ролі культурологічної складової освіти, введення в програми навчання таких дисциплін, як політологія, психологія, економіка, соціологія, культурологія та ін.

Все перелічене вище.

Підвищення фундаментальності змісту освіти, становлення нового педагогічного мислення, побудова відносин «учитель – учень» на основі теорії співробітництва.

Ієрархічні, многотипові структури середніх шкіл перетворені в єдину («всеохоплюючу») школу.

Поєднання традиційної і альтернативної освіти, державного і приватного сектор.

Розширено контингент учнів в початковій, середній і вищій школах.

1816р.

1817р

1818р.

1819р.

Селестена Френе

Я. А. Коменський

Марк Антуан Жюльєн Паризький

Вітторіно де Фельтре

1995р

1993р

1999р

1992р.

У сфері політики.

У сфері культури.

У міжнародній сфері.

В освітній сфері.

У процесуальній сфері