Підсумкова робота за темою «Фантазуємо, творимо і мріємо»

Ніколи, запам’ятай, ніколи не було й не буде місячної арфи! А вам, матусю, хай буде соромно удвічі: ваш син не лише нездара, а ще й брехун.

Павучишині лапки хутенько перебирали павутину, і Карпик з більшою цікавістю оглядав ліс, аніж прислухався до мрій своєї матінки.

Цього року, як і завжди, запрошували бджілок у клас хорового співу, а коників — гри на скрипці, комарів — на сопілці, а павучків — у клас гри на сонячній арфі.

На Волошкові концерти, пам’ятаю, квитки замовляли з інших лісів.

А зараз вибирай собі дорогу. Вона буде важкою, та не полишай своєї справи — роби місячні арфи!

Отже, набір до музичної школи завершувався. Карпикова мама поспішала.

…Двадцять сім концертів мали вислухати екзаменатори. Вони пам’ятали батьків, і дідів, і прадідів цих павучат.

Невдасі залишалося хіба що йти до ткацької школи і все життя виготовляти в темних нетрях цупку та густу павутину, що не пропускає навіть дощової води.

— Павучок Карпик вступний іспит не склав, і йому забороняється назавжди пробувати свої сили в музиці.

Карпик завмер, мов причарований ніччю. Цій красі бракувало одного — звучання струн-павутинок. І Карпик протяг між дубовими гілочками сім струн.