Підсумкова робота за ГР 1 (УСНО ВЗАЄМОДІЄ) проводиться у формі АУДІЮВАННЯ (сприймання інформації на слух) під час вивчення теми "Життя багатолике і мінливе"
Учитель/учителька читає уривок з розділу або пропонує учням/ученицям прослухати аудіозапис.
Після прослуховування запропонованого уривка учні/учениці відповідають на запитання до тексту. Згідно вимог до проведення аудіювання у 9 класі таких запитань 12, кожне вартує 1 бал.
Завдання також можливо використовувати як заохочення до читання.
Сімонів батько
Пробило дванадцяту годину. Двері школи розчинилися навстіж, і звідти висипала юрба хлопчаків, штовхаючись і поспішаючи швидше вийти. Але замість того, щоб мерщій розійтись на всі боки і побігти додому обідати, як це бувало щодня, вони спинились за кілька кроків від школи, позбивались у групки і почали перешіптуватись.
Справа в тому, що сьогодні вранці вперше прийшов до школи Сімон, син Бланшотти.
Всі діти чули розмови батьків про Бланшотту; і хоч на людях зустрічали її привітно, їхні матері між собою говорили про неї з презирливим співчуттям, яке перейняли й діти, хоч і не розуміли причини.
Сімона ж діти не знали, бо він ніколи не виходив до них, не грався з ними на сільській вулиці чи на березі річки. За це вони не любили його і тепер з якоюсь втіхою, змішаною із здивованням, вислухували й повторювали один одному слова хлопчака років чотирнадцяти-п'ятнадцяти, який так хитро підморгував, що, очевидно, знав багато чого.
— Знаєте... у Сімона... адже в нього немає батька.
Син Бланшотти показався на порозі школи.
Йому було років сім-вісім. Це був трохи блідий, дуже чистенько вдягнений хлопчик, від соромливості майже вайлуватий.
Він попрямував було додому, але товариші, весь час перешіптуючись і поглядаючи на нього насмішкуватими й жорстокими очима, які бувають у дітей, що задумали злий жарт, почали помалу обступати його, аж поки оточили з усіх боків. Він стояв посередині, здивований і зніяковілий, не розуміючи, що з ним будуть робити. Хлопчак, який приніс новину, пишаючись досягнутим успіхом, спитав його:
— Слухай, ти, як тебе звуть?
Хлопчик відповів:
— Сімон...
Хлопчак крикнув йому:
— Кажуть Сімон такий-то... це не прізвище... Сімон!
Дітлахи зареготали. Хлопчак, тріумфуючи, гукнув ще голосніше:
— Тепер ви бачите, що в нього нема батька!
Запала глибока тиша. Діти були вражені цією незвичайною, неможливою, неймовірною обставиною — у хлопчика немає батька! Вони розглядали його, як небачене чудо, як щось неприродне, і почували, як зростає в них те, раніш незрозуміле їм, презирство, яке було в їхніх матерів до Бланшотти.
Сімон притулився до дерева, щоб не впасти, він був приголомшений непоправним нещастям. Він шукав слів, щоб пояснити все. Але не міг нічого придумати, щоб відповісти їм, заперечити страшне обвинувачення, ніби в нього немає батька.
Нарешті, зовсім пополотнівши, він крикнув на всякий випадок:
— Неправда, у мене є батько!
— Де ж він? — спитав хлопчак.
Сімон мовчав; він не знав. Діти сміялись, дуже збуджені... Раптом Сімон помітив свого сусіду, маленького вдовиного сина, якого він теж завжди бачив тільки вдвох з матір'ю.
— От і у тебе теж немає батька.
— Ні, — відповів хлопчик, — у мене є.
— Де ж він? — спитав Сімон.
— Він помер, — з гордістю відповіла дитина, — він на кладовищі, мій батько!
Схвальний шепіт пробіг в юрбі шибеників, немовби те, що батько помер і похований на кладовищі, звеличувало їх товариша і принижувало того, другого, в якого зовсім не було батька. І ці урвиголови, батьки яких здебільшого були п'яниці й злодії, люті й жорстокі до своїх жінок, тіснились все ближче й ближче; здавалось, ніби вони, законні діти, хочуть стиснути і задушити незаконного.
Раптом один з них, що стояв поруч з Сімоном, з глузливим виразом показав йому язика і закричав:
— Нема батька! Нема батька!
Сімон схопив його обома руками за волосся і, брикаючись, став бити по ногах, а зубами вп'явся в щоку. Почалась запекла бійка. Бійців розборонили, і Сімон опинився на землі, побитий, у синцях, у порваній сорочці, посеред юрби хлопчаків, які радісно плескали в долоні. Коли він підвівся, машинально струшуючи порох з своєї забрудненої сорочки, хтось крикнув:
— Піди пожалійся своєму батькові!
Тоді він відчув серцем, що все пропало. Вони були дужчі за нього, вони побили його, а він нічого не міг відповісти, — адже й справді, у нього немає батька. З гордості він спробував протягом кількох секунд боротися з слізьми, що душили його, але задихнувся і беззвучно заплакав, здригаючись від глухих ридань.
Тоді жорстока радість охопила його ворогів; інстинктивно, наче дикуни, що віддаються своїм страшним веселощам, вони взялися за руки й почали танцювати навколо Сімона, повторюючи, як приспів:
— Нема батька! Нема батька!
Але Сімон раптом перестав ридати. В ньому спалахнула лють. Під його ногами валялися камінці, він набрав їх і почав щосили шпурляти в своїх катів. Він влучив у двох чи трьох, вони втекли із зойками; а вигляд у нього був такий грізний, що й інших охопила паніка. Полохливі, як завжди полохлива юрба, коли бачить людину, доведену до нестями, вони кинулися врозтіч.
Лишившись на самоті, хлопчик, в якого не було батька, побіг у поле, бо в пам'яті його виник спогад, який підказав йому, що треба робити. Він вирішив утопитися в річці...