Підсумкова робота за ГР 1 (УСНО ВЗАЄМОДІЄ) проводиться у формі АУДІЮВАННЯ (сприймання інформації на слух) в кінці текстуального вивчення твору Р.Д.Бредбері "451 градус за Фаренгейтом".
Учитель/учителька читає уривок з розділу або пропонує учням/ученицям прослухати аудіозапис.
Після прослуховування запропонованого уривка учні/учениці відповідають на запитання до тексту. Згідно вимог до проведення аудіювання у 9 класі таких запитань 12, кожне вартує 1 бал.
***
Раптом Монтег згадав про книжки і повернув назад. Так, про всякий випадок.
Він знайшов книжки там, де залишив, біля садового паркану.
Мілдред, хвалити бога, забрала не всі. Чотири ще лежали там, де він їх заховав. У пітьмі чулися крики, спалахували вогні. Десь удалині гуркотіли інші "саламандри", ревіння їхніх сирен зливалося з ревінням поліційних автомобілів, які мчали нічним містом.
Монтег узяв чотири книжки, знов застрибав, зашкутильгав провулком і раптом упав, наче йому відтяли голову й залишили саме тіло. Щось несвідоме спонукало його зупинитися, жбурнуло на землю. Він лежав там, де впав, і плакав...
Бітті хотів померти!
Адже він стояв, навіть не намагаючись захиститися, стояв собі,
знущаючись із нього, під'юджуючи його. Від цієї думки Монтег раптом перестав ридати, йому перехопило подих.
Здалеку долинув тупіт ніг.
Монтег сів. Треба тікати. Підводься, мерщій, не можна сидіти!
Але він ще схлипував; треба заспокоїтися. Ось уже напад плачу минає. Він нікого не хотів убивати, навіть Бітті.
Тупіт ніг чувся вже в кінці провулка.
В одній із кишень він знайшов звичайну радіо-"черепашку" — холодного похмурого ранку місто в ній розмовляло само з собою.
— Увага! Поліція розшукує втікача. Вчинив убивство і кілька злочинів проти держави. Звати: Гай Монтег. Фах: пожежник. Востаннє його бачили...
Кварталів із шість він біг, не зупиняючись. Провулок вивів його на автостраду, разів у десять ширшу за звичайну вулицю. Просто перед ним була заправна станція, величезна брила, що сяяла білосніжними кахлями; біля неї зупинилися заправитись два сріблясті автомобілі.
"Справді, — подумав він, — куди я біжу?"
Він відчував наближення механічого пса — немов подих осені,
холодний, сухий і легкий, наче подув вітру, від якого навіть не хитається трава, не грюкають віконниці, не тремтить тінь від листя на білих плитках тротуарів. Своїм бігом механічний пес не порушував спокою навколишнього світу. Він ніс із собою тишу, і Монтег, тікаючи з міста, відчував, як ця тиша нагромаджується, тисне на нього. Тягар тиші ставав важчий — і Монтег ще прудкіше кинувся вперед.
Від річки віяло прохолодою, як після зливи. Горло в Монтега
пересохло, очі запалилися від бігу.Гай занурився у воду...Він відчув, що ноги торкнулися дна, встеленого рінню з піском. Течія прибила його до берега.
Покинута колія бігла від міста по країні, крізь гаї та ліси, вздовж річки. Дорога, якою треба йти, хоч би куди вона привела. Це була єдина знайома річ серед новизни, той чарівний талісман, який ще знадобиться йому, до якого він може Доторкнутися рукою, відчути під ногами, поки йтиме крізь зарості ожини, крізь моря запахів, доторків, відчуттів, крізь шелести й зітхання лісу. Він рушив по шпалах.
Вогонь блиснув, щез, знову з'явився — блимав, наче око. Монтег повільно підійшов до вогнища; круг нього сиділи п'ятеротлітніх чоловіків у синіх бавовняних штанях і таких самих сорочках та куртках. Він не знав, що їм сказати.
— Просимо ласкаво, Монтег. Моє прізвище Гренджер.
— Ви знаєте, як мене звуть? — здивовано запитав Монтег.
Гренджер кивнув на портативний телевізор біля вогнища.
— Ми стежили за погонею. Ми так і думали, що ви подастеся по річці на південь. Коли почули, як ви продираєтеся крізь пущу, наче захмелілий лось, то не сховались, як це звичайно робимо. Ми здогадалися, що ви пірнули в річку, коли вертольоти раптом повернули до міста. Там відбувається щось дивне. Погоня триває, але і в іншому напрямку.
Гренджер увімкнув телевізор.
— Так-так, вони тепер просто розігрують погоню.— Бачите? — прошепотів Гренджер. — Зараз появитесь ви — он там, у кінці вулиці. Призначена жертва. Дивіться, як знімає камера. Створюють ефектну сцену. Тривожне очікування. Вулиця в перспективі. От зараз який-небудь бідолаха вийде на прогулянку...
Диктор закричав:
— Це Монтег! Погоню завершено.
Ні в чому не винний чоловік спантеличено зупинився. Він дивився на пса й не міг збагнути, що це таке. Либонь, він так нічого й не зрозумів...
Заціпенілі люди мовчки сиділи біля вогнища; нарешті з темного екрана пролунав голос диктора.
— Пошук завершено, Монтег мертвий. Злочин проти суспільства покарано.
Монтег нічого не відповів; він здригався всім тілом і не зводив очей з порожнього екрана. Гренджер легенько доторкнувся до його плеча.
— Вітаю з воскресінням.
Монтег кивнув.
Тепер не завадить познайомитися з нами, — вів далі Гренджер. — Це Френд Клемент, колишній завідувач кафедри у Кембриджському університеті. А це доктор Сіммонс з Каліфорнійського університету, ось професор Уест— багато років тому в Колумбійському університеті він зробив чималий внесок у тепер забуту науку про етику... Превелебний отець Падовер.. Ну, а я написав книжку під назвою "Пальці однієї руки. Належні стосунки між особою і суспільством" — і ось я тут! Ласкаво просимо до
нас, Монтег!Хочете пристати до нас, Монтег?
— Так.
— Що ви можете нам запропонувати?
— Нічого. Я думав, у мене є частина Екклезіаста і, може, трохи з "Одкровень Іоанна Богослова".
— Екклезіаст— це непогано. Де ви його зберігали?
— Тут, — Монтег доторкнувся рукою до чола.
— А, — усміхнувся Гренджер і кивнув головою.
— Що? Хіба це погано? — запитав Монтег.
— Ні, це дуже добре. Це чудово! Монтег, — Гренджер міцно стис Монтегове плече, — будьте обережні. Бережіть себе, ви будете
Екклезіаст. Бачите, за хвилину ви стали такою потрібною людиною!
Ми передамо книжки з вуст у вуста нашим дітям, а ті, в свою чергу, передадуть їх іншим. Багато, звісно, загубиться. Але не можна людей примусити слухати. Вони повинні самі збагнути, що трапилося, чому світ вибухнув під ними. Вічно так тривати не може.
— Чи багато вас?
— Тисячі...
(За Р.Д.Бредбері)