Підсумкова робота за ГР 1 (УСНО ВЗАЄМОДІЄ) проводиться у формі АУДІЮВАННЯ (сприймання інформації на слух) під час текстуального вивчення казки О.Вайлда "Хлопчик-Зірка".
Учитель/учителька читає уривок з розділу або пропонує учням/ученицям прослухати аудіозапис.
Після прослуховування запропонованого уривка учні/учениці відповідають на запитання до тексту. Згідно вимог до проведення аудіювання у 5 класі таких запитань 6, кожне вартує 2 бала.
***
Отож Хлопчик-Зірка виховувався разом із дітьми Дроворуба, їв із ними й грався. Щороку він ставав усе гарнішим. Односельці дивувалися, бо всі вони були смагляві й темноволосі, а він був білим і витонченим, як слонова кістка, а його кучері були подібні на пелюстки золотого нарцису. Його губи були як червона квітка, а очі — як фіалки біля річечки з чистою водою, а його тіло було таким, як білосніжний нарцис у полі, де ще не ступала нога косаря.
Проте його краса обернулася злом для нього. Бо він ріс гордим, жорстоким і егоїстичним. Дітей Дроворуба та дітей односельців він зневажав через їхнє низьке походження. Ніякого жалю не було в нього до бідних, сліпих, покалічених і нужденних. Насправді Хлопчик-Зірка був ніби зачарований своєю красою й знущався над тими, хто був слабкий і хворий.
Дроворуб та його дружина часто сварили його, нарікаючи:
— Ми не ставилися до тебе так, як ти ставишся до тих, кого покинули і в кого немає нікого, хто б допомагав їм. Чому ти такий жорстокий до всіх, хто потребує співчуття?
Але Хлопчик-Зірка не звертав уваги на ті слова, а лише насуплювався і підсміювався, потім повертався до своїх товаришів і знову командував ними. Вони ж корилися йому, бо він був вродливим, хорошим бігуном, міг танцювати, грати на дудці й складати гарні мелодії. І де б не з'являвся Хлопчик-Зірка, вони йшли за ним, і що б він не наказав їм робити, вони все виконували.
Одного дня через село проходила бідна жінка-жебрачка. Її одяг був подертий, ноги були поранені камінням на дорозі, бо велика біда спіткала її. Стомившись, вона сіла перепочити під каштаном.
Але коли Хлопчик-Зірка побачив її, він сказав товаришам:
— Дивіться! Під тим гарним зеленим деревом сидить брудна жебрачка. Ходімо, виженемо її звідси, бо вона потворна і хвора.
Отож він пішов і кидав у неї каміння, але вона не зводила з нього очей. І коли Дроворуб побачив, що робив Хлопчик— Зірка, він підбіг і насварив його:
— Ти дійсно безсердечний і не знаєш жалю. Яке зло зробила тобі ця бідна жінка, що ти так до неї ставишся?
Хлопчик-Зірка почервонів від гніву, тупнув ногою і сказав:
— Хто ти такий, аби питати мене, що я роблю? Я не твій син, щоб слухатися тебе.
— Твоя правда, — відповів Дроворуб, — але я пожалів тебе, коли знайшов у лісі.
Коли жінка почула ці слова, вона голосно заплакала й зомліла. Тоді Дроворуб поніс її у свій дім, його дружина оточила її турботою, але вона не їла й не пила, а спитала Дроворуба:
— Чи не ти сказав, що знайшов дитину в лісі? Це було десять років тому?
І Дроворуб відповів:
— Так, я знайшов його в лісі, це було десять років тому.
— А що ти знайшов біля нього? — вигукнула вона. — Чи був у нього на шиї бурштиновий ланцюжок? Чи був він загорнутий у золотий плащ, гаптований зірками?
— Твоя правда, — відповів Дроворуб, — усе було так, як ти кажеш.
І він витяг плащ і бурштиновий ланцюжок зі скрині й показав їх жінці.
Коли та їх побачила, то заплакала від радості і сказала:
— Він — мій маленький син, якого я загубила в лісі. Я молю вас: швидко покличте сина, я шукала його по всьому світу.
Тож Дроворуб і його дружина вийшли на вулицю, покликали Хлопчика-Зірку й сказали йому:
— Іди до будинку, там ти знайдеш свою матір, яка чекає на тебе.
Тоді він побіг у дім, його переповнювала цікавість і велика радість. Але коли він побачив, хто там на нього чекав, він лише зневажливо розсміявся і сказав:
— Що, де моя мати? Я тут нікого не бачу, крім цієї нікчемної жебрачки.
А жінка відповіла йому:
— Я твоя мати.
— Ти божевільна, якщо таке кажеш, — сердито вигукнув Хлопчик-Зірка. — Я не твій син, бо ти жебрачка, потворна і одягнена в лахміття.
— Ні, але ж ти насправді мій маленький син, якого я народила в лісі, — плакала вона, і впала на коліна, і простягнула до нього руки. — Грабіжники вкрали тебе в мене і залишили помирати, — шепотіла вона. — Але я впізнала тебе, коли лиш побачила, і твої речі я також впізнала. Тому я прошу тебе піти зі мною.
Але Хлопчик-Зірка не зрушив з місця і не впустив її до свого серця. Нарешті він заговорив до неї, його голос був твердим і суворим.
— Якщо ти справді моя матір, — сказав він, — було б краще, якби ти трималася подалі... Тому йди звідси, щоб я тебе більше не бачив.
— Але, сину мій! — вигукнула вона. — Ти навіть не поцілуєш мене перед тим, як я піду? Я так багато страждала, щоб знайти тебе.
— Ні, — сказав Хлопчик-Зірка, — ти така огидна, що я б краще поцілував гадюку або жабу, ніж тебе.
Тоді жінка підвелася та пішла в ліс, гірко плачучи, і коли Хлопчик-Зірка побачив, що вона пішла, то зрадів і побіг назад гратися зі своїми товаришами.