Текст для аудіювання
Минав уже десятий рік війни, але священна Троя несхитно стояла. Даремно ахейці та їхні численні спільники силкувалися узяти її приступом. Як розбурхані хвилі, накочувалися вони на міцно муроване місто і наче ті хвилі, відступали щоразу назад. Але те чого не вдіяла сила і мужність, здолала підступна хитрість. Не могла Афіна Паллада, безсмертна войовниця, бачити, що ненависна їй Троя досі не впала, тож навчила вона наймудрішого ахейського вождя Одіссея, що далі робити.
Коли зійшлись ахейські вожді на раду, Одіссей і своє слово промовив:
— Немає вже у нас такого дужого війська, як спершу. Під високими мурами Трої загинуло безліч наших воїнів, загинули славетні герої і найперший серед них — богорівний Ахілл. А коли нам забракло снаги, то треба вдатись до якоїсь хитромудрої витівки. Ось послухайте, друзі, що я надумав.
І Одіссей притишив голос, аби зайвий хто не почув:
— Треба збудувати величезного дерев'яного коня. Всередині в ньому хай сховаються наші найвідважніші герої, а решта хай спалять наш табір, посідають на кораблі й відпливуть неначе додому. Насправді ж вони сховаються за островом Тенедосом у тихій затоці. А до троянців ми пошлемо надійну людину, хай скаже, буцім дерев'яний кінь — то наша жертва всемогутнім богам, щоб дарували нам щасливу зворотну дорогу. Ось побачите — троянці повірять і втягнуть до міста коня, а тоді вже нехай начуваються!
Сподобався ахейським вождям цей хитрий задум, і вони всі як один пристали на нього. Споруджувати дерев'яного коня доручили найкращому майстрові серед ахейців — Епею, а допомагало йому багато молодих воїнів. Хто рубав на лісистих схилах зеленої Іди дерева, хто зносив їх у долину, ще інші тесали колоди. Швидко звівся той кінь, величезний, наче гора, і здалеку видний. Хто ж із сміливців сховається в ньому? Та охочих виявилося стільки, що довелося їм тягти жереб.
І от у нічній темряві в середину дерев'яного коня повлізали могутні герої: хитромудрий Одіссей, ясночолий Менелай, видатний майстер Епей, дужий Діомед і ще багато героїв. Наймолодший серед них був Ахіллів син Неоптолем, гарячий, нестримний юнак. Тільки-но з темних глибин Океану почало підводитись ясне сонце, як троянські дозорці, що чатували на високому мурі, побачили дивне диво: від берега один по одному відпливають чорнобокі ахейські кораблі, і легкий вітер уже напинає їм білі вітрила. Ніде по всій долині не видно жодного ахейського воїна, а там, де був їхній табір, тільки дим від згарища здіймається вгору. Ця новина швидко облетіла всю Трою. Збуджені троянці розчинили міську браму й побігли до берега. Здивовано розглядалися вони довкола — весь табір зруйновано, намети попалено, скрізь безлюдно і порожньо. Тільки по деяких слідах ще можна впізнати: тут стояли кораблі, тут був намет лютого Ахілла, а тут іще недавно вирував бій. А що ж ото за споруда? Якийсь кінь, величезний дерев'яний кінь! Збентежені троянці щільно обступили дерев'яне диво, кожному хотілося зблизька глянути на того коня і свою думку сказати.
— Тягнімо коня до міста! — гукнув хтось, та з натовпу обурено закричали:
— Ні, це якийсь ахейський підступ!
— Киньмо коня в море!
— Краще його підпалити!
— Або пробити списом черево та глянути, що там усередині.
— Не руште коня! Може, це дар небесним богам! Троянці ніяк не могли дійти згоди, і гамір знявся ще дужчий.
Тим часом до берега поспішав Аполлонів жрець Лаокоон із своїми синами. Ще здалеку він став гучно кричати:
— Нещасні! Чи ви глузду позбулися? Невже хтось повірив, що вороги насправді забралися звідси? Хіба ж ви не знаєте, на які хитрощі й підступи вони здатні? Може, в дерев'яному коні сидять озброєні воїни? А може, вони сподівалися з цієї величезної потвори роздивлятися, що ми робимо в місті? Ой, бійтеся данайців, навіть тих, що приносять дари!
По тих словах Лаокоон схопив у воїна, що стояв поруч, важкий спис і дужою рукою метнув його в коня. Спис застряг у дерев'яному череві, аж затремтіла вся споруда, розлігся гуркіт і наче мідь забряжчала. Та, видно, боги засліпили троянцям розум. А якби вони послухалися свого жерця, то священна Троя стояла б і досі.
Повірили троянці підступному Сінонові, його брехливій мові, страшним клятвам та удаваним сльозам. Повірили ті, кого не здолали ні десять років війни, ні криваві рани, ні загибель вождів, родичів, друзів.
Не довго думавши, троянці кинулися руйнувати міський мур і прилеглі будинки, щоб протягти в місто коня, інші підвели йому під ноги котки, обв'язали дерев'яну шию линвами і нарешті гуртом потягли коня в місто. Навколо бігли юнаки й дівчата, співаючи святкові гімни, і щиро тішились, коли їм щастило бодай торкнутися линви. У проломі міського муру кінь чотири рази застрягав, і щоразу в ньому глухо і грізно бряжчала зброя. Та збуджені троянці нічого не чули. Вони протягли дерев'яного велетня аж до акрополя і там установили, заклечавши його свіжим зіллям і квітами. Нараз із царського палацу вибігла, наче сама не своя, віща Кассандра, Пріамова гарна дочка. Пойнята жахом, вона стала благати троянців:
— Схаменіться, люди, отямтесь, адже чорна загибель вже близько! Через вас упаде наша Троя!
Та віщій Кассандрі ніхто не йняв віри, як завжди. Всі гучно веселились і святкували кінець довголітній війні.
А в дерев'яному коні причаїлись ахейські герої.
Сп'янілі від радості й вина троянці розходилися по домівках, а дехто вже спав просто неба, примостившись десь на вулиці чи на майдані. А в цей час від острова Тенедоса відпливали до Трої чорнобокі кораблі з ахейським військом, готовим до бою. Зійшов ясний місяць, замерехтіли зірки, та ахейці і так добре знали дорогу до узбережжя, де стільки років вони воювали. Тихо йшли кораблі, ніде ані вогника, ані зайвого звуку. Зненацька на передньому судні блиснув яскравий вогонь. То був домовлений знак для Сінона. Ахеєць уже давно чатував на міському мурі. Побачивши нарешті, як блиснув на морі вогонь, Сінон хутко зліз додолу і побіг до дерев'яного коня. Пильно оглядівшись, він подав умовний знак ахейцям; що сиділи в коні, й відчинив старанно замасковані дверцята. Обережно, один по одному, повиходили сміливці й наче розтанули в ночі. А незабаром знялися в небо криваві омахи пожеж. Місто зайнялося враз звідусіль, і в яскравому світлі заграви було видно, як крізь пролом у міському мурі, крізь той пролом, що його зробили вдень самі троянці, тепер вбігає до міста ахейське військо. Страшна, кривава була та ніч, остання ніч священної Трої...