П"ятий клас. Робота із текстом Г.К. Андерсен "Соловей" 11ч

Одного разу імператор одержав великий пакунок, на якому було написано: "Соловей". Там лежала

Тоді штучна пташка мусила проспівати одна. Вона мала такий же успіх, як і справжня, але 

Тридцять три рази проспівала вона одну й ту ж мелодію і не заморилася, її прослухали б з охотою ще раз, але імператор висловив бажання, щоб живий соловей теж проспівав що-небудь.  Але 

Народ послухав нового солов»я  і був  задоволений. А все ж таки бідні . . . , що чули справжнього солов'я, казали: – Звучить добре і схоже; але чогось не вистачає.

Штучній пташці відвели місце на шовковій подушці коло самого  . . . імператора.

Імператор, весь двір і навіть весь народ знали напам'ять кожну ноту з пісні  штучної пташки. Але саме через це тепер вона їм і подобалася найдужче. 

Та якось увечері штучна пташка завмерла. Усі коліщата закрутилися, і музика змовкла. Пташці допоміг 

Бідний імператор ледве міг дихати, йому здавалося, ніби хтось сидів на його грудях. Він розплющив очі і побачив, що це –

– . . . ! – кричав імператор. 

Коло вікна почувся раптом чудовий спів. Соловей  почув про біду  імператора і поспішив сюди, щоб 

І  . . . віддавала кожен скарб за одну пісню, а соловей усе співав і співав! Він співав про тихе кладовище, де ростуть білі троянди і де дихає  пахощами бузок, де свіжу траву зрошують сльози тих, хто залишився  жити. 

. . .   – ось найдорогоцінніша нагорода, від якої радіє серце співця. Але  засни зараз і ти встанеш знову свіжим і здоровим. А я співатиму для тебе.   – сказав Соловей імператору.

–  Я не можу жити в палаці, дозволь мені