Персоналії ЗНО . ХХ -ХХІ ст.

(1884 - 1965)

Український буковинський політик, громадський діяч, дипломат, мистецтвознавець, меценат. Співзасновник і голова Української національної партії на Буковині (1927), офіційний український представник у румунському уряді, голова Лондонського конгресу національних меншин, голова Української національної громади в Румунії. З 1940 р. мешкав у Відні. Засновник і директор Українського музею народознавства (народовідання) в Чернівцях. Автор низки праць про мистецтво й етнографію Буковини.

(1893 - 1966)

Український громадський і політичний діяч, журналіст. Віцемаршал Сейму Польщі. Один з організаторів Львівського таємного українського університету.

Член Головної управи товариства «Просвіта» (1921—1931). З 1923 р. — співробітник у газеті «Діло»; з 1927 р. — її головний редактор. 1925 р. — один із засновників Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО), з 1926 р. — перший заступник його голови, з 1935 р. — голова. У 1930-х рр. проводив політику т. зв. «нормалізації» українсько-польських відносин; у 1935 р. обраний депутатом польського сейму і головою Української Парляментарної Репрезентації. Член Великого Збору УГВР (Української головної визвольної ради) (липень 1944), де обраний першим віце-президентом.

Український релігійний, культурний, політичний діяч, греко-католицький священник Мукачівської єпархії. Заснував і очолював Народно-християнську партію (1923–1939), від якої обирався послом до чехословацького парламенту (1925–1929). 1938-1939 прем'єр-міністр автономного уряду Карпатської України, в 1939 став президентом цієї держави, міністр здоров'я і соціальної опіки Карпатської України, депутат Сойму Карпатської України. У травні 1945 року був заарештований радянськими спецслужбами. Помер у московській в'язниці. Герой України (2002, посмертно).

(1906 - 1963)

Український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч. У 20- х роках - член опозиційного літературного об'єднання МАРС («Майстерня революційного слова»).1932 заарештований у Харкові й звинувачений «у проведенні контрреволюційної агітації» за допомогою літературних творів. Покарання відбував на спецпоселеннях Далекого Сходу. Арешт, тортури, втечу із заслання й повернення на батьківщину — письменник відобразив у романі «Сад Гетсиманський».

В умовах нацистської окупації працював в національному підпіллі, передислокувався до Галичини. Розробляв програмові документи Української Головної Визвольної Ради (УГВР). Після війни, перебуваючи в еміграції, продовжував літературну та політичну діяльність.

(1908 - 1981)

Діяч українського повстанського руху часів Другої світової війни, засновник УПА «Поліська Січ», від 16 листопада 1941 року — генерал-хорунжий. У 30- х роках зробив успішну підприємницьку кар'єру (Польща). Нелегально відвідав УСРР, щоб переконатися в жахіттях режиму. Заснував підпільну організацію «Українське національне відродження» (УНВ). Потрапив до польського концентраційного табору «Береза Картузька». Створив вільну українську (Олевську) республіку (серпень - листопад 1941). Більшість підрозділів УПА «Поліська Січ» силою були підпорядковані керівництву УПА під проводом ОУН(б).

(1909 -1959)

Чільний ідеолог і теоретик українського націоналістичного руху XX століття, після розколу Організації українських націоналістів — голова Проводу ОУН (революційної). Був одним зі організаторів страти польського урядовця за політику пацифікації та радянського дипломата - енкаведиста через проведення спланованого та штучного організованого голоду на українських землях 1932—1933. Один із авторів та ініціатор Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. Ув'язнювався польською владою та німецьким нацистським режимом. Вбитий радянськими спецслужбами(1959).

(1890 - 1964)

Полковник армії УНР. Один з організаторів (співзасновників) Січових Стрільців (військовий підрозділ Наддніпрянської Армії УНР, сформований у 1917 році початково з українців із Галичини та Буковини, військовополонених з австро-угорської армії), та його проводу - Стрілецької Ради, та Української Військової Організації. Голова Проводу Українських Націоналістів, другий голова ОУН (1938–1964).

(1912-1986)

Український політичний та військовий діяч, один із очільників ОУН, знаний ідеолог та провідник українського націоналізму, третій голова ОУН (революційної). З 1941 р. — перший заступник провідника ОУН (революційної). Співавтор та виголошувач Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. У 1942–1944 рр. перебував у німецькому концтаборі Заксенгаузен.

(1907 -1950)

Український політик і державний діяч, військовик. Член галицького крайового проводу Організації українських націоналістів. Брав участь в організації замахів на польських чиновників. Учасник боїв на Красному полі на стороні Карпатської Січі. Командир українського військового підрозділу «Нахтігаль» у складі іноземних легіонів Вермахту (1941–1942). Генерал-хорунжий, головнокомандувач Української повстанської армії (1943—1950), голова Секретаріату Української головної визвольної ради (1943–1950).

(1890 - 1960)

Вчений-аграрій, громадський та політичний діяч національного відродження, діяч Української Центральної Ради, діяч ОУН, голова Підпільного уряду України у 1944, Президент Української Головної Визвольної Ради. В'язень радянських концтаборів.

(1920 - 1991)

радянський військовий діяч українського походження, льотчик-винищувач, найрезультативніший ас у авіації Антигітлерівської коаліції за весь час Другої світової війни. На його рахунку 64 повітряні перемоги. Маршал авіації. Тричі Герой СРСР

(Фонова світлина - постановкова)

(1921 -1970)

Українець із Слобожанщини, військовик, учасник німецько-радянської війни, Герой України (2005, посмертно), лейтенант Червоної Армії, що встановив, разом з іншими бійцями Прапор Перемоги на даху німецького Рейхстагу.

(1920-1971)

Національний герой кримськотатарського народу. Радянський льотчик-ас, учасник Другої світової війни. Двічі Герой Радянського Союзу.

(1920 —1944)

Українець за походженням (з Поділля), відомий під партизанськими псевдонімами «Базиль», «лейтенант Громовий» — активний учасник руху опору на теренах Франції упродовж Другої світової війни, командир партизанського загону, що боровся проти нацистських окупантів, лейтенант Червоної Армії, Герой Радянського Союзу (1964, посмертно).

1941 року потрапив у полон до німецьких нацистів (Умань). Відбував ув'язнення в концтаборі на території Франції. Після втечі влився у рух Опору.

(1904 – 1954)

Українець за походженням (Уманщина). Радянський військовий діяч, Герой України (2007, посмертно), генерал-лейтенант. Від січня 1944-го — начальник штабу 4-ї гвардійської армії Другого Українського фронту та Третього Українського фронту. Керував бойовими діями під час Корсунь-Шевченківської операції. В червні 1945 року був переведений на Далекий Схід. В липні - призначений представником радянського Верховного Головнокомандування при штабі об'єднаних союзних військ, які вели війну з японськими військами на Тихому океані. 2 вересня 1945 року приймав капітуляцію Японської імперії.

Смерть викликана променевою хворобою, що виникла після відвідин місць ядерного бомбардування.

1906 -1942

"Це буде так: в осінній день прозорий

Перейдемо ми на свої дороги.
Тяжке змагання наші душі зоре,
Щоб колосились зерна перемоги."

Поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН.

1922 року (16 років) родина оселилася в у Чехословаччині. 1923—1929 навчалася на історико-філологічному факультеті Українського високого педагогічного інституту імені М. Драгоманова в Празі. Спілкувалася із молодими українськими поетами та інтелектуалами, колишніми вояками Армії УНР. 1928 року розпочала літературну діяльність, друкувалася в «Літературно-науковому вістнику» (1922—1932), що в той час виходив у Львові під редагуванням Дмитра Донцова. вступила в ОУН, де активно працювала в Культурній референтурі Проводу. Після розколу ОУН залишилася в середовищі, керованому полковником Андрієм Мельником. Після початку радянсько-німецької війни 1941 року в складі похідних груп ОУН досягла Києва.

Очолила Спілку українських письменників, співпрацювала з редакцією газети «Українське слово», редагувала тижневик «Літаври» — літературно-мистецький додаток до газети «Українське слово», увійшла до складу Української Національної Ради. У лютому 1942 року ув'язнена і страчена нацистами (можливо - у Бабиному Яру)

(1881-1946)

Учений-патофізіолог. Основоположник української школи патологічної фізіології, ендокринології і геронтології, організатор української науки.

Створив і очолив Інститут експериментальної біології та патології та Інститут клінічної фізіології АН УРСР. Опрацював ефективну методику впливу на сполучну тканину за допомогою винайденої ним антиретикулярної цитотоксичної сироватки, відомої у цілому світі як стимулятор функцій сполучної тканини. Автор численних праць з ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету та алергії, раку, старіння організму.

Вчений, академік. Керував (з 1947 року) розробкою у Києві (у передмісті Феофанія) в напівзруйнованій церкві першої в СРСР і у континентальній Європі обчислювальної машини МЕОМ (малої електронної обчислювальної машини)

(1912 - 1970)

український поет, перекладач, літературний критик. Автор відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Пісня про рушник», «Вчителька», «Стежина»

(1895 -1964)

«У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і корисне»

український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, мовознавець, один із "неокласиків", літературознавець. Академік АН УРСР. У двадцятих роках вийшло десять книжок поезій, серед яких «Синя далечінь» (1922), «Поеми» (1925), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Гомін і відгомін», «Де сходяться дороги» (1929), та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 року — переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш». Єдиний з неокласиків хто урятувався від сталінського терору й був зарахований до числа офіційних радянських поетів.

Після німецько-радянської війни поета звинувачують у «буржуазному об'єктивізмі, відсутності більшовицької партійності і забутті істини, що змістом радянської ідеології і культури була більшовицька ідейність… він не оволодів основами марксистсько-ленінського світогляду… не позбувся впливу буржуазно-націоналістичної ідеології».

Автор поетичних збірок — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); зробив багато перекладів зі слов'янських та західноєвропейських літератур, видав наукові праці з мовознавства та літературознавства.

(1897 -1965)

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води,

В годину щасливу, і в радості мить,

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов'їну.

Український письменник, поет-лірик, автор понад 40 збірок поезій, широких епічних віршованих полотен (поем), роману «Третя Рота», бунчужний 3-го Гайдамацького полку Армії УНР. Належав до низки літературних організацій — «Плуг», «Гарт», «ВАПЛІТЕ» та інших.

У 1948 відзначений найвищою тоді нагородою — Сталінською премією, але в 1951знову зазнав гострих нападів радянської критики. Стаття в газеті «Правда» звинувачувала поета у «буржуазному націоналізмі» за патріотичну поезію «Любіть Україну», написану 1944 року.

З повоєнних збірок найвизначніші: «Зелений світ» (1949), «Солов'їні далі» (1956), «Так ніхто не кохав» (1960).

(1891-1967)

Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Український поет, перекладач, публіцист, громадський та державний діяч доби УНР та УРСР. Новатор поетичної форми. Директор Інституту літератури АН УРСР (1936—1939, 1941—1943). Голова Верховної Ради УРСР двох скликань (1953—1959).

Становлення поета і громадського діяча відбулося ще до початку визвольних змагань (1917). В атмосфері Києва першого року державного відродження України закінчив першу свою книгу поезій «Сонячні кларнети». Входив до літературних організації «Гарт», ВАПЛІТЕ, що намагалася протистояти великодержавному шовінізмові ЦК ВКП(б).

В умовах тотального сталінського терору 1930-х, розстрілу одних і самогубства інших письменників в низці «партійно витриманих» поезій капітулює перед насильством. Зразком такої творчості є вірш «Партія веде».

Зламаний тоталітарною машиною, поет осуджував шукання шістдесятників.

(1875 -1956)

Засновник та перший директор, з 1936 року по 1956 рік, Інституту очних хвороб і тканинної терапії НАМН України.

(1913 - 2007)

Український військовий діяч, генерал-хорунжий, командир УПА-південь, 2-й Голова Генерального Секретаріату УГВР (1950—1954), головнокомандувач УПА з 1950 по 1954 (після загибелі Романа Шухевича). 1954 узятий у полон військами МДБ СРСР та без вироку суду провів у в'язницях 6 років.

В червні 1941 р. очолив Львівську провідну похідну групу, яка прибула 30 червня до Львова й організувала Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української Держави. В липні-серпні 1941 р. організував і очолив Київську провідну похідну групу ОУН, переважно зі східних областей та Волині, для повторного проголошення відновлення української державності в Києві.

(1892—1984)

Церковний діяч, єпископ Української греко-католицької Церкви, кардинал Католицької церкви; з 1 листопада 1944 року Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський, з 23 грудня 1963 року — Верховний Архиєпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви.

Разом з іншими українськими католицькими владиками 11 квітня 1945 року заарештований радянською владою, засуджений на 8 років важких робіт. Рік по тому, під тиском подібних репресій, було здійснено «самоліквідацію» Української греко-католицької церкви. Відкидаючи постійні радянські пропозиції переходу на православ'я (зокрема пост митрополита Київського РПЦ), був далі засуджений у 1953, 1957, 1962 роках ("відлига"). Відбув разом 18 років заслання у таборах Сибіру.

Унаслідок численних заходів впливових осіб, на клопотання папи митрополита звільнено з ув'язнення.

(1900 -1961)

українська художниця жанру наївного мистецтва, майстер народного декоративного живопису.

(1928 - 2018)

Політичний та громадський діяч, дипломат, письменник, юрист, дисидент, учасник національного визвольного руху. Співзасновник та активний член Української Гельсінської Групи (1976), голова Української Гельсінської Спілки, одним із організаторів Української робітничо-селянської спілки(1969). Засновник та перший голова Української республіканської партії. Народний депутат України I-II, IV-V скликань. Кандидат в Президенти України на виборах 1991, Герой України (2005). Співавтор Декларації про державний суверенітет України, автор Акту проголошення незалежності України(1991).

(1891 -1938)

Український державний, військовий та політичний діяч, полковник Армії УНР, командир Січових Стрільців, член Стрілецької Ради, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів (1927), засновник та перший голова ОУН (з 1929 по 1938), один із ідеологів українського націоналізму.

Один з організаторів у Києві Галицько-Буковинського куреня січових стрільців (1917)

Послідовний борець за збереження УНР.

Після створення ОУН став найважливішою ціллю радянських спецслужб. Тому в Роттердамі (Нідерланди) було вчинено терористичний акт зі смертельним наслідком (1938).