Перевірка знань учнів 4 клас Оксана Сенатович "Крила", "Про неробу Юрка-маминого синка", Юрій Ярмиш "Два Івани", Борис Олійник "Крило"

Крила ростуть не просто. Не раз треба й останню сорочку віддати, щоб крилатим стати, як Дмитрик.

Дмитрик одшмагав білий рукав своєї сорочки, одну рану Вітрові перев’язав. Відірвав другий — і другу рану перев’язав.

Одного разу захворіла мати. Дмитрик побіг до лікаря, потім — в аптеку.

На високій сосні сидів Вітер. Грім ударив у сосну, розколов її, поранив Вітра.

Синку, — шепотіла мама, — а весна цього року забарилась. Як прийде вона, принесеш мені пролісків.

Ти, Дмитрику, як на крилах літаєш. Перепочинь трохи, бо з ніг упадеш.

— Гей, Іване! — непокоївся Іван зі своєї високої гори. — Де ти, що поробляєш?

— Вугіллячко рубаю! — почулося здалека. — Вогник людям дарую! Спускайся до нас, саме на трудову зміну заступаємо!

— Ти все на подвиг збирався, а я працею, трудом зайнятий був. Бачу я

звідси — твоя гора незчисленні скарби в собі таїть. Поміркуй, як їх видобути, людям подарувати. Усім Іванам на землі діло є!

Жили собі два Івани. Два мрійники. Хотіли для людей добро зробити, героями

називатися.

Гукнув його перший Іван зі своєї високої гори:

— Ти що надумав?

— Садок хочу насадити, смачні яблука виростити на радість людям!

Підняв голову Іван до неба, а там космічний корабель летить, і керує ним

його товариш. А люди на землі радіють:

— Слава Івану!

— Слава зоряному герою!

Ще більше стурбувався Іван на своїй високій горі. І люди наче забули про нього, про подвиг не згадують, і друг невідомо що поробляє. Кудись зник, а куди саме — ніхто не знає.