Особливості побудови опису зовнішності людини.

Італійський робітник Карло Соріані, повертаючись з роботи, знайшов маленьке замерзле цуценя. Воно було таке беззахисне і так жалібно попискувало, що Карло, не роздумуючи, забрав крихітку додому. Цуценя з першого дня визнало його своїм господарем. Воно невідступно бігало за Карло. За це маленького друга назвали «Фідо, що в перекладі з італійської мови означає «вірний»

Рушник – символом українського народу.

Ним єднали свої долі в одну родину хлопець і дівчина. З рушником проводжали людину в останню дорогу. Вимережані рукотвори були високою ознакою гостинності. З ним ушановували появу немовляти в родині, прикрашали хліб на столі. Він супроводжував батька, сина, чоловіка й коханого в далеку дорогу.

Отже, рушник – це уособлення духовної єдності, злагоди, глибокої пошани.

Біліє розквітла гречка, де-не-де підсинена волошками та ще зжовтіла від суріпки, а в ній зрідка прокочується бджолиний звук. Гречка біліє м’яко, вона ще молода, її зеленого листя ще не торкнулася осінь своїх умілим квачиком і не визолотила його. А навколо гречки вже все покошено, і біло- жовті присадкуваті ожереди двома велетенськими крижинами застигли на яскравій стерні

На купинці стоїть отакенне красноголовище! Шапка на ньому перебакирилась, завбільшки вона буде не менше полумиска, а ніжка завтовшки з мою руку.

Шерсть у хитрунчика блискуча, пухнаста, темно-сірого кольору. На грудях та вушках білі плямочки. Лапки у котика м’якенькі, схожі на подушечки. Хвостик пухнастенький, інколи закручений бубликом.

У кожній українській хаті обов’язково був червоний куток, в якому розташовували ікони, прикрашені вишитими рушниками, вінками з квітів тощо. У хаті стояли лави, прикрашені килимами, скриня, колиска для маляти, ближче до дверей – полиці для посуду та хлібу. По всій хаті в потрібних місцях розвішували обереги, зілля та амулети, що мали захищати оселю та її мешканців.

Простяглась, розпросторилась затишна левада, розкинулась навколо невеликого озеречка. Середина гарячого літа. Легкий ранковий туманець молоком стелиться над розкішною духмяною травою.

Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорненька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки як цвіточки розцвітають, а між ними зубоньки, неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані.