Африка - другий за розмірами материк після Євразії, який майже посередині перетинається екватором і простягається від нього по обидві сторони - на південь і на північ - до субтропічних широт обох півкуль. Африку омивають Атлантичний та Індійський океани. Середземне море відокремлює її від Європи, Червоне - від Азії. До Африки належать острів Мадагаскар та дрібні острова, розташовані в Атлантиці та Індійському океані.
До 50-х років XX ст. Африка була континентом колоніальних і залежних країн. Франції належало 37% африканської території, на якій проживало 26% населення, Великобританії відповідно 32% і 39%, Бельгії - 8% і 8%, Португалії - 7% і 6%, колонії мали також Іспанія та Італія. В 50-ті роки здобули незалежність перші країни.
В 60-ті роки незалежність дістали вже понад 40 країн, в 70-ті - процес визволення материка з під колоніального гніту практично завершився.
Нині на континенті налічується 53 самостійні держави, майже всі вони - країни, що розвиваються. Південно-Африканська Республіка (ПАР) - єдина економічно розвинута держава Африки.
Mал. 1. Африка, Кордони держав, населення.
Збереглися колонії Іспанії - Сеута, Мелілья, заморська територія Франції - о. Реюньон. Статус Західної Сахари, захопленої Марокко, має визначити 00Н.
Більшість африканських країн - невеликі, слабкі в економічному відношенні держави з нечисельним населенням і мало освоєними природними ресурсами, Ці країни здебільшого економічно залежні від своїх колишніх метрополій. Колишні британські колонії залишилися в системі Співдружності, французькі - в системі Співтовариства франкомовних країн. Понад 30 країн Африки стали асоційованими членами Європейського Співтовариства і фактично виконують роль його сировинного придатку.
Природно-ресурсний потенціал. Африка - континент великих економічних можливостей, якому притаманні різноманіття природних умов, багатство запасів мінеральної сировини, наявність значних земельних, водних, рослинних та інших ресурсів.
Для Африки характерне незначне розчленування рельєфу, що сприяє господарській діяльності - розвитку сільського господарства, промисловості, транспорту. Розташування більшої частини континенту в екваторіальному поясі значною мірою зумовило наявність величезних масивів вологих екваторіальних лісів.
На Африку припадає 10% площі лісів світу, що становлять 17% світових запасів деревини - однієї з основних статей африканського експорту. Найбільша пустеля світу - Сахара - містить у своїх надрах величезні запаси прісної води, а великі річкові системи характеризуються велетенськими обсягами стоку і енергетичними ресурсами.
Африка багата на корисні копалини, які є ресурсами для розвитку чорної та кольорової металургії, хімічної промисловості. Завдяки новим відкриттям збільшується частка Африки в розвіданих світових запасах енергетичної сировини. Запаси фосфоритів, хромітів, титану, танталу більші, ніж у будь-якій частині світу.
Всесвітнє значення мають запаси бокситів, мідних, марганцевих, кобальтових, уранових руд, алмазів, рідкоземельних металів, золота тощо.
Основними районами зосередження мінерально-сировинного потенціалу є:
"мідний пояс "Африки, що тягнеться з району Катанги в Заїрі через Замбію у Східну Африку (родовища міді, урану, кобальту, платини, золота, марганцю);
Гвінейська частина Західної Африки (поклади бокситів, залізної руди, марганцю, олова, нафти);
зона гір Атласу та узбережжя Північно-Західної Африки (кобальт, молібден, свинець, цинк, залізна руда, ртуть, фосфорити);
Північна Африка (нафта, газ узбережжя і шельфу Середземного моря).
Регіони Африки дуже відрізняються природними особливостями: забезпеченістю вологою, типами ґрунтів, рослинного покриву. Спільним е тільки один елемент - велика кількість тепла. Несприятливі для землеробства райони пустель і екваторіальних лісів. У пустелях землеробство можливе тільки за наявності джерел води, навколо яких формуються оазиси.
В екваторіальних лісах землероб бореться проти буйної рослинності, а при її зведенні - проти ерозії та надмірної сонячної радіації, яка негативно впливає на стан ґрунтів.
Найкращі умови для землеробства на високогір'ях та в саванах зі сприятливим чергуванням вологих сезонів. Більшість ґрунтів материка мають невисоку природну родючість. 3/4 території континенту вкрито червоними і червоно-коричневими ґрунтами, тонкий шар яких бідний на органічні речовини, досить легко виснажується і руйнується. Порівняно родючими є червоноземи та жовтоземи субтропіків, алювіальні ґрунти в інших зонах.
Населення. За даними 00Н, в Африці проживає близько 748 млн. чоловік, або 12,9% всього населення світу. В другій половині XX ст. населення континенту стало швидко зростати, і в 70-80-ті роки темпи його приросту виявилися одними з найвищих у світі - 2,9-3,0% за рік. Африканські країни помітно різняться за кількістю населення: Нігерія, Єгипет, Ефіопія, Заїр, ПАР мають населення понад 40 млн. чоловік кожна, на них припадає майже половина населення материка.
Сучасна демографічна ситуація в країнах Африки дуже суперечлива. Динаміку зростання населення материка у зв'язку з порівняно невеликою еміграцією та міграцією визначає в основному його природний рух. У різних країнах населення зростає нерівномірно, характеристики статевовікової структури з економічної точки зору залишаються несприятливими: недостатня кількість працездатного населення, особливо чоловічого, висока частка дітей та молоді, мала тривалість життя (для чоловіків вона становить 49 років, для жінок - 52 роки).
Для Африки характерна висока народжуваність. Завдяки покращенню суспільно-економічних умов та медичного обслуговування, деякому підвищенню рівня культури та освіти, зменшилася смертність, особливо дитяча. Зниження смертності та висока народжуваність дають в більшості країн високі темпи приросту населення.
Середня густота населення континенту - невелика і становить близько 22 чол. на 1 км2. Найвища вона на о. Маврикій (близько 500 чол. на 1 км2), найнижча - в Сахарі та країнах зони Сахелю. Значне зосередження населення зберігається в районах розвинутого землеробства (долина річки Ніл, узбережжя Магрібу, Нігерія) або промислової діяльності ("мідний пояс", промислові райони ПАР).
Істотний вплив на міграцію населення мають чинники, пов'язані з нерівномірністю соціально-економічного і господарсько-культурного розвитку окремих країн. Промислові райони приймають емігрантів із сусідніх країн, які шукають роботу.
Національно-визвольні рухи, військові перевороти, постійна боротьба між етнічними і релігійними групами, військові конфлікти між країнами призводять до появи в різних районах материка значної кількості біженців. В Африці у 80-ті роки налічувалося від 7 до 9 млн. емігрантів.
Незважаючи на переважання сільського населення, для Африки характерні високі темпи зростання міського населення - понад 5% на рік. Передбачається, що до 2000 року кількість, міського населення становитиме більш як 40% населення Африки.
В Африці налічується 20 міст мільйонерів:
Каїр,
Олександрія,
Касабланка,
Алжир,
Кіншаса,
Лагос,
Хартум,
Туніс,
Йоганнесбург,
Аддис-Абеба,
Кейптаун,
Дуала,
Абіджан,
Гіза,
Найробі,
Дакар,
Ньюана,
Рабат,
Хараре,
Дар-ес-Салам.