Основні види складнопідрядних речень

А І де в світі тая сила, щоб в бігу його спилила.

Б Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

В Так літував Іван у полонині, аж доки вона не спустіла.

Г Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн

А Щоб перебудувати світ, треба бути сміливим і сильним.

Б Тепла ще не було, дарма що минуло кілька днів березня.

В Поки мати страву носила, батько став частувати старостів.

Г Займаю саме те місце, яке мені визначила доля, й не прагну кращого

А За високою стрункою дзвіницею, що так пориваються вгору, десь у білому підхмар’ї зникають лебеді.

Б Ота весняна золота бджілка вкинула в хату щось таке, від чого білі стіни під низькою стелею осміхнулися.

В Край неба на сході помітно блідне, так що в ньому вже можна розпізнати сіру пелену розірваних вітром хмар.

Г Від маяка в море виходила піщана коса, яка закінчувалася довгою грядою підводного каміння.

А Я знову згадав ті хвилини, що душу п’янили мою.

Б Міста ми бачили, де котиться з узбіч хвилястий виноград,

В Настав час, коли вечірній сутінок швидко западає в нічний.

Г І чим глибше за пагорби поринало сонце, тим нижчою ставала заграва

А Згадайте в поспіху вагона, в невідворотності звикань, як рафаелівська Мадонна у вічі дивиться вікам?

Б Як без раннього світання день не піде на полях, так без першого навчання до наук закритий шлях.

В Очі спостерігали, як подячно зітхає земля, звільнена від бур’янів, глибоко зорана, розпушена.

Г З дороги видно було, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут.

А Як сьогодні пам’ятаю той день в інституті, коли нам, новоспеченим учителям історії, давали призначення.

Б У нас тільки в березні після хуртовини бувають оті несподівано дивовижні дні, коли природа якимсь одним пристрасно-чародійним завершенням поєднує небо й землю.

В А як вечір срібними човнами пропливе між парами в саду, над твоїми чистими думками зіркою щасливою зійду.

Г Осіннє сонце, що надвечір спромоглося продерти хмари, схилялося над обрієм і сіяло своє золотаве насіння у вогку землю.

А Досить бути любленим хоч би однією людиною, щоб дочувати себе щасливим.

Б Дарма що стало тихо, сонячно, безвітряно, листя тріпотіло на деревах уздовж шляху.

В Щовечора, як зіронька сходить, молодая дівчинонька в садочок виходить.

Г Виходить, уже не мертвий ліс, бо лебеді принесли на своїх крилах весну і життя

А Людина в небезпеці, коди вона бездуховна.

Б Не знаю, коли весна на крилах тепло принесе в наш край.

В Багаття вимальовувало постаті людей, коли вогонь розгорався ясніше.

Г Найбільше люблю пору, коли збирають жнива і співають пісень

А Хоч була ще зима, але в газетах все частіше писали про підготовку до посівної.

Б Коли я смуток свій на струни клала, з’явилась ціла зграя красних мрій.

В Вигострю, виточу зброю іскристу, скільки достане снаги мені й хисту.

Г На морі ставало темно, тому що з берега насувала важка чорна хмара.

А Мені на сірому причалі, де стільки злизано слідів, такого море намовчало в своїй одвертості сліпій.

Б А крило моє травневе повертає до весни, де на третім полустанку прокидається жасмин.

В На старому забутому звалі, де одвічно сивів полин, в чистій радості, в білій печалі кораблями вишні пливли.

Г Я їду туди, де мене чекає вільний степ, тихі задумливі озера, пісні на чумацьких дорогах і сміх безтурботних селянок.

А Молоді чорняві скрипалі позакидали назад голови так, що на них ледве держались шапки.

Б Хіба на Поділлі може народитися людина, яку б обминула пісенна стихія, щира вдача?

В Справжній письменник повинен прагнути до того, щоб читачі глянули на себе, на свій народ його очима.

Г Хоч земля ще й не протряхла після дощу, проте косарі, поспішаючи впоратись з урожаєм, уже таборились

А Як парость виноградної лози, плекайте мову.

Б Моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани.

В Розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою.

Г Зроби так, щоб серце моє солов’їне забуло очей тих блакить