Односкладні речення. Неповне речення. Речення з однорідними членами. Речення зі звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями)

А Шелестіли розлогим гіллям обважнілі від плодів яблуні.

Б Зустрінеться зима люта.

В Краще в темний ліс мерщій ходімо!

Г Внизу туманом дихають яри.

А І Яремі дали коня зайвого з обозу.

Б Язиком поле не орють.

В З усіх садів пахло нагрітою на сонці корою дерев.

Г Піду шукати миленького, втоплю своє горе.

А Забудь мене, пташко, забудь, не журись.

Б Ніде не чуть людської мови.

В Сумно, сумно серед неба сяє білолиций.

Г Задзвонили в усі дзвони по всій Україні.

Вербником обсаджували дороги й городи, греблі й ставки, піщані пагорби і береги річок (В.Сухомлинський).

Коли будували Змієві вали? (М.Федоренко).

Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий (Нар. творчість).

Від добра добра не шукають (Нар. творчість).

Стоїть церква над самою водою як та свічка в підсвічникові блискає проти сонця блискучим хрестом (І.Нечуй-Левицький).

Хліб у народі завжди берегли, цінували, ставились як до святині (Л.Артюх).

А Молюся, знову уповаю, і знову сльози виливаю. (неозначено-особове)

Б Співаймо, сестрице, веснянку. (означено-особове)

В Решетом воду не носять. (узагальнено-особове)

Г З молодої ольшини роблять свистки. (неозначено-особове)

А односкладне, безособове

Б односкладне, означено-особове

В двоскладне

Г односкладне, неозначено-особове

Гарний соловей голосом, а нива колосом.

Рання пташка дзьобик чистить, а пізня очиці жмурить.

Не одежа красить людину, а добрі діла.

А у мене в серці музика ясна.

А Данило налягає на двері плечем, Кузька лапами.

Б Де ж Катруся блудить? Попідтинню ночувала, раненько вставала, поспішала в Московщину.

В Пішла селом, плаче Катерина; на голові хустиночка, на руках дитина.

Г Та хто ж на тій колясі був? Царівна?

У реченні може бути один ряд однорідних членів.

Однорідними можуть бути тільки другорядні члени речення.

Однорідні члени речення відповідають на одне й те саме питання, відносяться до одного і того ж слова, виконують однакову синтаксичну функцію.

Узагальнююче слово завжди виділяється комою.

Над селами, над нивами, лугами та долинами велика хмара йшла.

Знов стелиться переді мною шлях через терни, байраки, дике поле.

Легка, біла, прозора постать, що з обличчя нагадує Мавку, з'являється з-за берези і схиляється над Лукашем.

Гнів і жаль, огонь і холод, несамовита радість і гірка туга разом охопили Петрове серце.

Сивий полин і листатий подорожник кущилися обабіч дороги.

На далеких горизонтах мерехтіли багряні спалахи.

Місяць у полі бродить, в трави лице вмочив.

Нас пригощали яблуками та медом.

Горять, міняться на очах сині, зелені бузкові й оранжеві легкі осяйні хмарини.

Ранок зачинався тихий і лагідний, все навкіл: і трави, і дерева, і кущі наче завмирало.

У небі жайворонки в'ються, заливаються, сміються, грають, дзвонять цілий день і щебечуть, і співають і з весною світ вітають, дзвоном радісних пісень.

Ось-ось задзвонять жайворонки про все: про радість, про щастя, про весну.

білі червоні жовті троянди; рівний залитий сонцем степ

світле безхмарне небо; мій найкращий друг

високий дніпровський берег; стара дика груша

улюблена мамина пісня; степ тривожний темний

І все: і штурмуюче море, і голубіюче небо, і далекі, ледь окреслені хмари — пройняті легесеньким серпанком рухливого туману.

Зерно і камінь, суша і вода достойні буть зображені в картині.

Любить він такі ночі безвечірні, цю тишу, і якусь таємничість, гармонію у всій природі.

Звертання — це слово, яке виражає ставлення мовця до висловленого ним повідомлення.

Звертання — це чуже мовлення, передане дослівно, без змін.

Звертання — це слово або група слів, що називає особу або предмет, до

якого звертаються з мовленням.

Звертання — слово або сполучення слів, речення, що містить у собі додаткове повідомлення.

Моя думка – краще закріпитися і чекати допомоги.

Вже почалось, мабуть, майбутнє.

Запалай, мій вогнику крилатий, полум'ям привітним і незлим.

І вже не існувало для нього нічого, окрім озера, осики й хмелю.

Розцвітай, ти, веснонько красна, духом творчості все онови.

Благословенні, ви, сліди, не змиті вічності дощами мандрівника Сковороди.

Розвійтеся з вітром, листочки, зів'ялі розвійтесь як тихе зітхання!

Україно! Ти моя молитво!

Будь-який член речення.

Не є членами речення.

Головні члени речення.

Лише другорядні члени речення.

впевненість або невпевненість

емоції мовця

порядок викладу думок та зв'язок їх між собою

джерело повідомлення

Там кажуть усю правду.

Там, кажуть, сонце спати лягає.

Настя може вам заспівати.

Марусю, ти вийдеш до мене?

До тебе, Україно, наша бездольная мати струна моя перша озветься (Леся Українка).

Пригадайте, мамо, те прощання край воріт, де сяяла роса (Д. Павличко).

До тебе, мій дорогий юний друже, приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань (Р. Братунь).

Підмет;

Додаток;

Не є членом речення.