Односкладні речення

Гаряче сонце. Пустельність і тиша.

Люблю вночі на небеса дивитись.

Від похвали розумним не станеш.

Тихо-тихо Дунай воду несе.

Нас зустрічають хлібом-сіллю.

Жену від себе голоси поля.

Тече вода з-під явора яром на долину.

Хліб-сіль їж, а правду ріж.

За Україну його замучили колись.

У нас нема зерна неправди за собою.

Добре діло роби сміло.

Холодна зима.

Любіть Україну у сні й наяву.

Той монастир недавно збудували.

У небі яскраві зорі.

Письменників називають інженерами людських душ.

Довга затяжна волинська осінь.

Тишею, спокоєм віяло звідусіль.

У чужому домі не порядкуй.

Пісня тиха і тривожна знайде друга вдалині.

Посадили над козаком явір та калину.

Ліворуч місяць сплів мережку.

Надворі пахне осінню.

Сади свій сад, плекай свої надії.

Решетом воду не носять.

Неповторні картини дитинства.

Надворі ясна холодна ніч.

Від добра добра не шукають.

Весну, либонь, зачарували.

Без мрії не можна жити.

Каштани. Сотні білих свіч.

Коло криниці рясні чорнобривці.

Від своєї тіні не втечеш.

Недарма бузьків у народі називають священними.

Знадвору нічого не чути.

Навесні на клумбах висадили квіти.

Згаяного часу й конем не доженеш.

Разом ходімо в майбутнє.

Іноді людям щастить у житті.

Працею людина і сильна, і красива.

Козацькому роду нема переводу.

У нашій школі готуються до свята.

Заквітчалися простори буйними садами.

Осіння світла акварель.

Старого горобця на полові не обдуриш.

Для добрих друзів відчиняю дім.

Опівночі айстри в саду розцвіли.

Так на серці лагідно й легко.

Задумливе осіннє небо.

Уже не будуть палити осіннє листя.

Старенькі яблуні коло розлогих хат.

Чутно плескіт у струмочку.

Чесне діло роби сміло.

Пісне моя незабутня, разом ходімо в майбутнє.

Тернистий шлях людини.

Сіро і сумно стало на заході сонця.

Лови летючу мить життя.

Перші матері слова.

Над містом гаснуть останні зорі.

Учителя й дерево пізнають з плодів.