ОДНОРІДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ , РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ У РЕЧЕННЯХ З ОДНОРІДНИМИ ЧЛЕНАМИ

кома, двокрапка, тире, крапка з комою;

кома, тире, крапка з комою;

кома, тире, лапки.

двокрапка, тире, кома

без сполучників;

за допомогою сполучників;

змішаним способом.

за допомогою сполучних слів

Усе одбивається в пісні, як у морі: Рожева зоря, і червоная кров,

І темна ненависть, і ясна любов, І промінь пожару, і місяць, і зорі.

Гомін різноплемінних мов, калейдоскоп облич, парний подих тропіків і гул

Атлантики все він приніс з довколосвітніх мандрів сюди, на рідний степовий берег.

Щастя – це трикутник, а в нім є три боки – віра, надія, любов.

У драмі людській небагато дій – дитинство, юність, молодість і старість.

З другої хати доносилася сумна журлива пісня.

Чарами віє від необмеженого синього простору.

Блакитний легкий вітер розганяв залишки туману.

На збори нашого десятого класу прийшли вчителі.

Щасливий я що народився на твоєму березі що пив у незабутні роки твою м’яку

Бери-но цвіту по власній змозі, І хліба, й солі і втіхи в хату, Лиш не забудь заплатить в дорозі Людській любові звичайну плату.

Учітесь, читайте і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь.

Немає берегів ні в смерті, ні в любові, в безсмертя, й вічності немає берегів. По дорозі знущань і образ, З Богом в серці й гіркою сльозою, Крізь епохи і зболений час йшла Вкраїна моя сиротою.

Чи тільки терни на шляху знайду Чи стріну, може, де і квіт барвистий?

Моє село мої тумани Мої весінні солов’ї Досвітні роси на світанні І грози й вигроми мої Усе що чув що передбачив, не виплакати.

Усе було все кануло у Лету розлуки зустрічі прощання і жалі.

Скрізь у саду в полі у лісі панував осінній спокій.

На світі можна жить без еталонів По-різному дивитися на світ Широкими очима з-під долоні Крізь пальці у кватирку з-за воріт.

Воно (насіння) в нас було скрізь де не повернись в горщиках у вузликах на у сінях в повітці попід стріхою в сипанках в мішечках та мішках.

А на Десні краса! Лози висип кручі ліс все блищить і сяє на сонці.

Голос духа чути скрізь по курних хатах мужицьких по верстатах ремісницьких по місцях недолі й сліз.

Калина під вікном рідної оселі тополя на околиці села лелече гніздо на клуні жебонлива криничка при перехресті доріг терпкий запах лісової конвалії усе це овиди нашого дитинства, наш духовний світ.

Дерева а саме груші яблуні сливи вкрились буйним цвітом.

Красива осінь вишиває клени червоним жовтим срібним золотим.

І пада сніг лапатий волохатий спокійно й величаво над селом.

Запашна співуча гнучка і милозвучна сповнена музики і квіткових пахощів рідна мова

Густа медова теплота високі налила жита.

Люблю я бистрину життя прозору поривну глибоку.

Нічка на землю упала синім прозорим серпанком.

Надворі повсюди лежала роса на пожовклій траві осінній на круглій павутині попід стріхою у хліві, на капустах у городі.

Чудний наш народ і сильний і сумний.

А ніч була дивна тепла та тиха.

Все тут мовби однакове і похилі до води вільхи, і засніжені береги.

Ні темінь непроглядної ночі ні близькі й далекі вибухи мін снарядів ні навіть невимовний страх що раз у раз підступав до грудей ніщо не могло спинити хлопця.

Уся земля, мов килим під тобою, 3 усіх джерел дзвенять мої пісні.

За хвилю знов усе стихає І птахи, крик, і воза стук.

Все кругом жило, змагалось, Ліс дивився і шумів.

Все в нас є. Скільки щастя і світла, скільки сонця сьогодні над нами.

Навколо все миготіло різнокольоровими вогнями.

Золотої осені тут дуже гарно, тихо, ніхто б зроду не сказав, що близько велике місто: під горою поп’ялися садки, мирно в долині розташувалися подвір’я нащадків славних колись кожум’як, гончарів, дігтярів та інших не дуже привілейованих ремісників, відтиснутих до Дніпра в ці яри більш багатими цехами.

Чарівний світ пливе переді мною: сині води, білі піски, хати на високих берегах.

Силові лінії Софії Київської пориваються навсібіч: у космос через релігію, у Західну Європу, Азію та за океан через українську культуру.

Археологічні знахідки дають уявлення про давньоруське вбрання: сорочка, штани, свита, клобук – високий циліндричний головний убір із покривалом.

Рисою підмічати смішне частково пояснюються дивні прізвиська, котрі козаки давали новачкам, які приходили на Січ: Непийпиво, Лупиніс, Загубиколесо, Задерихвіст тощо.

Пенсне поблискувало то тепло, то суворо.

Шевченко вважають основоположником нової української літературної мови, бо йому вдалося, поєднавши книжні, народопісенні, фольклорні, діалектні елементи з живою розмовною мовою, утвердити в літературні норми їх використання.

Шевченко утвердив і виховав національну гідність українського народу.

Він був живописцем, драматургом, прозаїком, гравером, філософом, критиком, і передусім геніальним поетом.

Плавай, плавай, лебедонько, по синьому морю.

Біля хати зашуміли внуки – радість і надія у житті.

Реве, стогне хуртовина, котить, верне полем.

Шумить і шепче, і тривожить зрадливий дощ із-за кутка.

Над широким Дніпром у промінні блакить, і висока, і тиха могила.

В саду цвіли бузина і калина.

На ходу Соломія висмикувала стебло або корінь водорості.

Вся кучерява долина здається буйними, зеленими, морськими, прозорими хвилями.

Київ – це не Афіни, Рим, Париж або Стамбул, він не такий стародавній, але в нього свій чар і своя славна історія, яка дає право назвати це місто великим.

Історичні міста великі не тому, що завжди залишались однаковими, а тому, що змінювалися, оновлювалися, зростали, навіть умираючи, знову воскресали й возносилися з руїн і попелу.

Гарячою, зеленою барвою горить на сонці ячмінь.

Традиційний одяг виразно розкриває прикмети певного народу, його матеріальної та духовної культури.

Верховіття дерев, шпилі замкових веж та гострі зуби частоколів барвилися зелено, мов стара мідь.

Вони в один раз починають крилами і тріпотати, і співати, тьохкають, щебечуть аж заливаються, аж у вухах лящить.

Князь вибіг, скочив на коня, поводи стягнув.

З безмежним коханням, із захопленням із невимовним жалем дивилася на нього.

Обличчя в жінки було чуже, незнайоме.

Сірі води густо спливали з сірого неба на посірілу землю.

Ніч була хмарна, беззоряна.

Мати заклопотана, зажурена, марна.

Ніжні, тихі зорі спадали на землю.

І в промисловості І на транспорті все ширше і ширше впроваджується автоматика й телемеханіка.

Багатство й слава не приносять радості, а призводять до ворогувань І клопотів.

Пахло і весною І листям і квітами.

Все частіше то там то тут чувся веселий сміх.

Закони вод вітрів і хмар І світла відкрились нам у ті далекі дні.

Князь Святослав був мудрим і хоробрим полководцем.

Авторами стрілецьких пісень часто є невідомі поети й композитори.

Козаки були озброєні пістолями й мушкетами.

У полон узяли двох генералів й один документ.

але недолюблюю холодні листопадові.

тоді так мріється про щось небуденне.

хоча й червневі мають свої принади.

зі щебетанням птахів у нашому саду.

напоєні пахощами яблуневого цвіту

І грає, і піниться синєє море.

Ні світ ні зоря соловей щебече.

Сонечко зійшло і світить нам, і гріє.

Ні мені, ні тобі не випала така нагода.

Усі: вовки, білки, зайці — бігають по снігу і мимоволі мабуть залишають свої сліди.

Усі: вовки, білки, зайці — бігають по снігу і мимоволі, мабуть, залишають свої сліди

Усі: вовки, білки, зайці бігають по снігу і мимоволі, мабуть, залишають свої сліди.

Усі вовки, білки, зайці бігають по снігу і мимоволі, мабуть, залишають свої сліди.

Легка, біла, прозора постать, що з обличчя нагадує Мавку, з'являється з-за берези і схиляється над Лукашем.

Знов стелиться переді мною шлях через терни, байраки, дике поле.

Над селами, над нивами, лугами та долинами велика хмара йшла.

Гнів і жаль, огонь і холод, несамовита радість і гірка туга разом охопили Петрове серце.

Прийми мою любов, народе рідний, річко велика, і місяцю ясний, і берег мій чистий

І ранкові, й вечірні дороги таять у собі таємницю, сподівання, жаль

Синь гаїв, поля, світання, пісня солов’їна, ніжний шепіт і зітхання – моя Україна

Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка

Прикро було дивитися на цю недоладну постать, натоптану злобою і болем

У реченні може бути один ряд однорідних членів.

Однорідними можуть бути тільки другорядні члени речення,

Однорідні члени речення відповідають на одне й те саме питання, відносяться до одного і того ж слова, виконують однакову синтаксичну функцію.

Узагальнююче слово завжди виділяється комою.